попадали. На нижніх поверхах цього не могли почути, оскільки Феи- лан завбачливо поєднав смертельні чари з глушильними. Потім підіишов до двереи, знову вдався до маґії, щоб прибрати зовнішніи засув, і схилився над тілами двох мертвих ґвардіиців. Тепер належало обставити все так, ніби їхубили звичаиним чином.
Одного з вартових Феилан переніс до кімнати, пошукав поглядом якиись важкии предмет, та зрештою відірвав від простирадла смугу тканини, обернув її довкола шиї мерця і щосили стягнув.
— Лавраин тебе задушив, вояче, — пробурмотів собі під носа. — Ти серед ночі почув якісь підозрілі звуки, необачно ввіишов сюди — а він уже чигав на тебе із саморобним зашморгом. А потім заволодів твоїм пістолем. — З цими словами Феилан видобув з кобури ґвардшця зброю. — Гм. Цікаво, що б зробив на моєму місці Ярлах?
Можна було не сумніватися, старии маґістр улаштував би цілу виставу. Спустився б до самого низу, вбиваючи всіх на своєму шляху, після чого інсценував би проникнення до
Вежі Елдиґар групи Лавраинових прибічників, що буцімто и звільнили свого принца. Проте Феилан волів обходитися мінімальними жертвами, тому обрав сценаріи, за яким Лав- раин утік самотужки, через недбалість охорони. Він одягнув і взув непритомного юнака, всадовив иого на ліжку и огорнув плетивом, що мало захистити від впливу Темної Енерґії. Тоді знову підіишов до двереи, прибрав глушильні чари і вистрілив з пістоля у груди другому мертвому ґвар- діицю.
З нижніх поверхів долинули стривожені вигуки, а невдовзі почулося тупотіння ніг. Наостанок Феилан загасив маслянии світильник у коридорі, скинув труп двічі вбитого вартового на сходи, потім без заивого поспіху повернувся в кімнату і разом з Лавраином поринув у Тиндаяр.
Іти довелося недовго, а непритомнии стан принца нітрохи не заважав — Феилан без значних зусиль утримував иого в повітрі чарами і просто тягнув за собою. А через якісь дві сотні кроків виишов на поверхню, до невеличкої хатини, що самотньо стояла посеред зимового лісу. Ії господар, старезнии селянин, знаишов свіи останніи спочинок у кучугурі снігу за хатиною, куди Феилан ще на початку ночі викинув иого мертве тіло, щоб звільнити помешкання для Лавраина. Він маиже навмання обрав цю відлюдну оселю в лісовіи глушині неподалік від Бланаха і був задоволении, що знов-таки обіишовся мінімальними жертвами. Так чи інакше, а дідуган уже був однією ногою в могилі, і Феилан, за великим рахунком, зробив иому послугу, подарувавши легку смерть уві сні. Він навіть не вважав це вбивством — з иого боку це був акт милосердя...
Поклавши Лавраина на прілии сінник, що правив старому за ліжко, Феилан передовсім зігрів Темною Енерґією приміщення, запалив кіптяву сальну свічку, після чого сів на лаву під вікном і наслав на принца чари пробудження. Юнак заворушився, щось нерозбірливо пробурмотів навздогін своєму сну і врешті розплющив очі. Обвів поглядом крихітну кімнатку — ще меншу, ніж иого попередня, и геть убогу, — і зупинився на Фейлані. За мить він рвучко підхопився, але не врахував, що сінник набагато нижчии, ніж ліжко, в якому заснув увечері, тому спіткнувся и мало не впав на всипану соломою земляну підлогу.
— Що це таке?... Хто ви?... Де я?...
— Усе гаразд, принце, не панікуите, — заспокіиливо мовив Феилан. — Вам нічого не загрожує, ви на свободі. Я звільнив вас із в’язниці и перевіз у безпечне місце.
Лавраин протер очі, ніби не иняв їм віри, і знову роззир- нувся. Відтак кинувся до двереи, розчахнув їх, впустивши до хатини хмару морозного повітря, а сам вибіг надвір. Феи- лан не став за ним гнатися, лише зачинив двері и наслав довкола ще трохи Темної Енергії для розігріву кімнати.
Не минуло и хвилини, як Лавраин повернувся, ловлячи дрижаки від холоду, і гучно затупав ногами, струшуючи з них сніг.
— Це не Ханґован... Ми десь у лісі.
Феилан ствердно кивнув:
— Все правильно. Ми досить далеченько від вашої столиці.
— Від
— Саме абрадська, міи принце. Але не кередіґонська, не північно-східна. Маиже все своє життя я провів на заході Ів- ронаху, в Кованхарі.
На ці слова Лавраин розтулив рота у беззвучному скрику, а на иого обличчі застиг нажахании вираз. Безперечно, він знав про Кованхар. Ще б пак иому не знати — лахлін- ська Свята Віра відводить для Кованхара з Тір Мінеганом особливе місце в картині світу, проголошуючи їх двома зосередженнями наилихішого на землі Зла.
— То ви.
