блискучии вельможа, сприимає всі реліґіині нісенітниці з довірливістю затурканого селянина.
— Чому ж тоді ви не підтримали короля? Чому виступили проти нього?
— Бо він приречении на поразку. Може, иого и підтримає більшість шляхти, але не народ. Прості лахлінці ладні и рідним дітям горлянку порвати за Святу Віру. Імар недооцінює силу народу, покладається лише на вищі верстви, і тому програє. А я наступнии у черзі на престол, і мені вигідно підтримувати поборників. Хоч визнаю, що з цим передав куті меду, не варто було так різко засуджувати Імара. Тут я погарячкував. Але тепер, коли я вільнии, це зіграє мені на користь. Тепер і рядові поборники, і дурнии народ радо визнають мене своїм вождем. А Поборча Рада вже нічого не зможе з цим удіяти.
„Якии же ти цинічнии покидьок!“ — з відразою подумав Феилан. — „Шкода, що не можу прибити тебе..“
— Як бачите, — вів далі Лавраин, посміливішавши, — я з вами щирии. То и ви будьте зі мною відвертим, поясніть, чому допомагаєте мені. Які ваші мотиви?
— Це не лише мої мотиви. Я дію в інтересах більшості абрадських чаклунів. — Феилан зрозумів, що принц, задля власного ж душевного спокою, нізащо не повірить у втручання в події Ан Нувіну, тому вирішив викласти точку зору, якої дотримувалося чимало вельмож на Абраді. — Ми зацікавлені в існуванні теперішнього режиму на Лахліні, нам на руку непримиренна позиція поборників щодо маґії. Те, що у вас коїться, застерігає мешканців Абраду від спроб заборонити вживання чарів. Страшні історії про тутешні порядки, про злиденне життя лахлінців, про масові переслідування ні в чому не винних людеи, геть відбивають в абрад- ців бажання наслідувати ваш приклад. І поки існує Лахлін, де поборники, позбувшись чаклунів, захопили владу в країні, жоден абрадськии король, жоден князь не наважиться обмежити чаклунських привілеїв. Саме з цієї причини нам невигідна перемога короля Імара. Ми хочемо, щоб Лахлін і надалі залишався страховищем для решти світу.
— Що ж, досить відверто, — сказав Лавраин і врешті вибрався зі свого кутка. Навіть підшшов до столу і з трохи гидливою допитливістю оглянув маґічнии ліхтар, хоча торкнутись до нього так і не наважився. — Але я не збагну, чому ви обрали такии складнии шлях. Куди легше просто вбити короля.
„Що правда, то правда,“— подумки погодився з ним Феилан. Він і сам цього не розумів. Проте був радии, що не отримав такого наказу, бо симпатизував намірам Імара вкоротити Конґреґації руки і в глибині душі щиро бажав иому успіху.
— Це виключено, принце. Мені и так буде непереливки, якщо стане відомо про мою діяльність на Лахліні. Та, зрештою, життям лахлінських ґвардшців ніхто особливо не переиматиметься. А от убити короля, пролити королівську кров.— Він похитав головою.— За це мене просто розіпнуть! Кожен король на Абраді жадатиме моєї смерті — не з теплих почуттів до Імара аб Ґалвина, а з їхньої королівської солідарності, з прагнення показати всім, що особа короля священна і кожен, хто зазіхне на неї, хоч чаклун, хоч звичаина людина, неодмінно заплатить за це життям.
— А за верховного поборника, — зненацька поцікавився Лавраин, — вам нічого не буде?
Феилан аж сторопів від несподіванки.
„Яка ж паскуда! Ще кілька хвилин тому иого тіпало на думку про те, що він зв’язався з чаклуном, і ось тобі..“
— Ви вже даруите, принце, але свої суперечності з верхівкою поборників вам доведеться залагоджувати самому. Нам, абрадським чаклунам, баидуже до того, якии складе
ться баланс сил після усунення короля Імара з престолу. Головне, щоб Конґреґація зберегла свої теперішні позиції, а хто нею реально керуватиме, новии король чи Поборча Рада, нас не обходить. — Він підвівся з лави, витяг із сумки пакунок і поклав иого на стіл. — Тут трохи їжі, на сніданок вистачить. Згодом я роздобуду ще харчів, а також коня и теплу одіж для подорожі. Проте наступні два дні вам доведеться просидіти в ціи хатині и нікуди не потикатися.
Лавраин з огидою глянув на смердючии сінник, але сперечатися не став.
— Так, ваша правда. Мені треба затаїтися, бо зараз довкола Ханґована нишпорять пошукові загони. А ви певні, що це надіине місце? Мене тут не знаидуть?
— Королівські віиська точно не знаидуть. Як я вже говорив, ви далеченько від столиці. Зате до Бланаха лише п’ятнадцять миль у північно-східному напрямку.
— Ого! — вражено мовив принц. — І як. Авжеж, чари! Ви можете так швидко пересуватися? Літаєте?
— Серед усього іншого, вмію потроху левітувати.
— Не сказав би, що „потроху“. Це ж понад сто миль.
