— Ні, не кваптеся, це зачекає. Пообідаите зі мною, тоді и підете.
Якиись час вони їли мовчки, а потім ґенерал, на Імарове прохання, став звітувати про те, як минула ніч у Ханґовані. Зазвичаи він робив це під час ранкової зустрічі з королем, проте сьогодні, в зв’язку з утечею Лавраина, Імар її скасував.
На відміну від палацу, ніч у місті минула загалом спо- кіино, за винятком кількох дрібних інцидентів, з якими віи- ськові легко впоралися. Ханґованці були сумирні и не бунтували з двох причин: по-перше, вони мали більше поваги до королівської влади, ніж мешканці провінціи, а по-друге, цінували те, що протистояння в столиці проходило більш- менш мирно і маиже не позначалося на їхньому житті, яке, порівняно з рештою Лахліну, було досить заможним. Імарів план якраз і полягав у тому, щоб зберегти цеи відноснии спокіи і поступово викурити поборників з міста.
А вчора надвечір у східному передмісті патруль затримав одного торговця, що, разом зі своїм крамом, віз до Ка- сневида чергові розпорядження від Священної Канцелярії. Поборники дедалі частіше вдавалися до допомоги простих городян, яким, на відміну від кур’єрів, було легше вибратися за межі Ханґована. Згадании торговець спалився через своє надмірне завзяття — иому забракло витримки дочекатися ранку, він вирушив у дорогу проти ночі, чим і привернув до себе увагу вшськових. А оскільки серед вилучених у нього документів знаишлися и такі, що прямо суперечили королівським указам, то небораку, за швидким вироком віиськово-польового суду, на світанку стратили, як державного зрадника. Така ж доля невдовзі чакала и на проповідника, що зробив своєму парафіянину ведмежу послугу, підбивши на цеи учинок. Саме зараз иого допитували з метою з’ясувати, від кого він отримав протизаконні документи, а потім ці свідчення буде додано до вже и так чималого переліку звинувачень, висунутих проти посадовців Священної Канцелярії та Поборчої Ради.
— За рапортами патрульних командирів,— доповідав ґенерал, — ні вночі, ні на ранок довкола Палацу Святої Віри не спостерігалося ніякого підозрілого пожвавлення. Особисто я сумніваюся, що Лавраинові вдалося туди потрапити. Гадаю, він і досі ховається десь у Каир Ґвалхалі або ж попросив притулку в котрогось із міських друзів.
— Або, — додав король, — зміг утекти з Ханґована і зараз прямує до Бланаха.
— Тоді иого неодмінно схоплять, государю. До двадцятої милі Бланахського тракту стоять наші застави. Крім того, я розумів, що це наивірогіднішии напрямок для втечі, і ще вночі відрядив туди два взводи.
— Так, знаю. Проте Лавраин не дурнии, щоб їхати самим трактом, він напевно звернув на путівці. А їх забагато, щоб віиська могли все перекрити.
Ґенерал мусив із цим погодитись, але зауважив:
— Навіть якщо Лавраин туди добереться, це може зіграти нам на руку. Він дуже амбітнии і честолюбнии, тому зажадає від поборників цілковитого послуху. Тоді почнеться иого протистояння з Аиваром аб Фердохом, у Поборчіи Раді станеться розкол, а поборники в інших реґіонах розгубляться и не знатимуть, чиї накази виконувати.
Імар лише невизначено хитнув головою. Він побоювався іншого — що начальники більшості діоцезів недовго вагатимуться и радо визнають Лавраинову владу, начхавши на верховного поборника, якии сидить сиднем у ворожому Ханґовані...
Після обіду Каилем аб Рордан пішов до своєї сестри, а Імар повернувся до урядових справ, проте не міг на них зосередитися, з нетерпінням чекав бодаи якоїсь звістки про Лавраина. Добре хоч леді Ґваир не з’являлася — схоже, брат таки зумів переконати її, що це безнадшно.
Лише через три години маистер Леолан доповів, що у приимальні чекає леді Елвен вер Каилем. Імар, що саме радився з міністром торгівлі, похапцем закінчив розмову, підписав усі принесені ним папери і швидко спровадив урядовця, а секретареві наказав запросити Елвен.
Увіишовши до кабінету, дівчина сама зачинила за собою двері і, вочевидь, наклала на них чари проти підслуховування, бо, повернувшись до Імара, промовила:
— Тепер можемо вільно говорити.
— Лорд Ґарван і маистер Шовар уже повернулися?
— Ще ні, але повідомили мене про результати пошуків. Лавраин не ховається ні в кого з друзів та знаиомих і досі не зв’язався з поборниками. Схоже, він уже далеко звідси, и жодні віиська иого не доженуть.
— Чому так думаєш? Твіи батько ще по свіжих слідах ви- слав у всіх напрямках пошукові загони. Можливо, вони навіть випередили иого.
— Ні, — похитала головою Елвен, — не випередили. Єдина надія була на те, що Лавраин вирішив залишитись у місті и вимагати від Поборчої Ради твого усунення з престолу. Але він виявився розумнішим. Або тои, хто витяг иого з в’язниці, підказав иому кращии план діи.
