інших чаклунів, що приєдналися до повстанців.
— Усіх п’ятьох?
— Іхуже шестеро. Остання, жінка на ім’я Мірвел вер Ва- лан, приишла до табору лише позавчора ввечері. Якраз сьогодні я збиралася розповісти тобі про неї — нібито щоино отримала повідомлення від Еинара. тобто, від лорда Йор- верта.
— Мені прикро, Елвен, — сказав король. — Прикро, що їм ти відразу відкрилась, а мені не довіряла.
— Я довіряю тобі, Імаре. І завжди довіряла. Просто. просто боялася твоєї реакції. Та и зараз боюсь.
— Що я відвернуся від тебе? Що вважатиму тебе Ки- траиловим поріддям? — Він кволо похитав головою. — Це неможливо. Ти зростала на моїх очах, була мені за меншу сестру, і я знаю, що ти не можеш служити Злу.
— Але ти шоковании, я бачу.
— Авжеж, я шоковании. Звичаино, шоковании. Таку звістку важко відразу перетравити. Темна Енерґія, Тинда- яр. А ти певна, що сила, якою володієш, і є та сама Темна Енерґія?
По її вустах пробігла швидка и сумна посмішка.
— Так, певна. У цьому немає жодних сумнівів. Моя сила походить прямісінько з Ан Нувіну. І хоч би як я переконувала себе, що не служу Злу, бо вживаю свої чари задля добра, проте факт залишається фактом — це не Світло, це Темрява. Я можу скільки завгодно відхрещуватися від Китраила, називати иого Ворогом, твердити і собі і всім іншим, що не збираюся мати з Ан Нувіном нічого спільно, та жодні слова, жодні вчинки не перекреслять мого зв’язку з ним. Він оче- виднии і незаперечнии. — Вона скочила на ноги и нервово проишлася по кабінету. — Міи шлях лежить у кромішніи пітьмі і ніколи не приведе до Світла.
Після коротких вагань Імар підвівся, підшшов до Елвен і обняв її.
— Тоді це и міи шлях, люба. Навіщо мені Світло без тебе, я иого не хочу. Та и яке воно, врешті, Світло, коли дозволяє поборникам знущатися з Лахліну, прикриваючись ім’ям Дива. А відьми, які запевняють усіх, що служать Добру та Світлу. Десять сторіч тому вони могли винищити поборників до ноги, звільнити нашу землю від їхньої тиранії, але не зробили цього. Просто помстилися за смерть своєї малої сестри и забралися геть. Може, вважали, що лахлінці заслуговують на свою звірячу владу. і, може, мали рацію. Але
Елвен міцніше пригорнулася до нього.
— Неодмінно приведе, — пообіцяла вона. — Незважаючи на всі підступи Ворога. Звичаино, Лавраинова втеча додасть нам клопотів, це був дошкульнии удар, та зовсім не смертельнии.
— Як гадаєш, де він зараз?
— Напевно десь у Бланасі чи поблизу нього. Але ховається і до завтрашнього вечора точно не покажеться, бо інакше виникнуть питання, як він зміг так швидко доїхати. Ґарван та маистер Шовар уже вирушили туди, спробують розшукати иого, хоч надії на це мало. Особливо, якщо иого и досі прикриває чаклун.
— А коли він з’явиться на люди,— додав Імар,— иого
вже не можна буде чіпати.
— Так, не можна, — погодилась Елвен і вивільнилася з Імарових обіимів. — Та це нічого, ми знаидемо якусь раду. Правду кажучи, зараз мене більше турбує не сам Лавраин, а подальші кроки Ан Нувіну. Що вони будуть, можна не сумніватися. Питання лише в тому, до якої тактики вдасться Ворог — діятиме безпосередньо проти нас чи на підтримку поборників. А загалом, иого намір мені зрозумілий загнати нас у глухии кут і поставити мене в таку ситуацію, що я муситиму обирати — або дозволити поборникам узяти гору, або покаятися перед Ан Нувіном, скоритись волі Китраила и віддати иому душі людеи, що присягнули мені. Але цього не буде! — Погляд її сірих очеи сповнився непохитної рішучості. — Я не допущу, щоб переді мною постав такии вибір. Якщо Ворог хоче віини — він її отримає. І передовсім буде покарано чаклуна, якии допоміг Лавраинові.
— То ти знаєш, хто він?
