— От із цієї причини, — вів далі Феилан, — вам треба затаїтися. Не знаю, чи гарнии з вас вершник, та навіть наи- кращии з гінців на швидкому та витривалому коні не добереться сюди з Ханґована раніше, ніж за півтора дні. Я ж правильно вибрав місце, Бланах вас цілком влаштовує?
— Безперечно, — відповів Лавраин. — Там зібрано значні сили поборників для придушення бунту в Архарських горах. До речі, иого очолює чаклун.
Феилан кивнув. Про бунт на чолі з чаклуном він теж довідався в Дінас Ірвані. Якби була иого воля, знаишов би цього чаклуна и допоміг иому. На жаль, демон віддав чі- ткии наказ: визволити принца, забезпечити иого всім необхідним, щоб він дістався до своїх прибічників, і більше ні в які справи на Лахліні не втручатися.
— Отже, вирішено. Щонаименше до завтрашнього вечора ви пробудете тут, потім вирушите до Бланаха. А я зараз відлучуся на двшко годин, розшукаю для вас гарного
коня, одяг та припаси. І тоді ми попрощаємося.
Не чекаючи на відповідь, Феилан виишов з хатини, огорнув себе зігрівальними чарами і, грузнучи по коліна в снігу, подався до наиближчих лісових хащів. Звичаино, він міг би поринути в Тиндаяр на очах у Лавраина, але не став цього робити, бо інакше після повернення мусив би вигадувати якесь пояснення своєму наглому зникненню. Принц у жодному разі не повірив би словам про підземнии світ, не захотів би обтяжувати свою совість усвідомленням того прикрого факту, що иому допоміг не просто чаклун, а чор- нии чаклун.
Хоч, схоже, із совістю в нього не густо.
Розділ XI
Який твій шлях
Новии королівськии слідчии докладно и велемовно доповідав про результати дізнання, проведеного серед ґвар- діиців, причетних до нічних подіи у Вежі Елдиґар, але Імар слухав неуважно. Йому було баидуже, яка саме муха вкусила двох вартових, що дозволили Лавраинові вбити їх, мов безпорадних кошенят, і з якої причини решта охорони проґавила иого втечу. Передовсім Імара заимало питання, де тепер перебуває двоюріднии брат і що збирається робити. Проте це мав з’ясувати не теперішніи слідчии, а попередні^ нині — міністр права та справедливості. Вранці Ґарван аб Малах офіцшно звернувся до короля з проханням звільнити иого на один день від виконання урядових обов’язків, щоб він міг провести власне розслідування, за- діявши для цього розгалужену мережу своїх інформаторів у столиці та в її околицях. Імар задовольнив иого клопотання, і невдовзі Ґарван виїхав у місто сам-один, насилу відбившись від настіиливих пропозиціи капітана аб Ґвиртира надати иому охорону. А ще раніше палац залишив маистер Шовар — буцімто для того, щоб проитися по аптеках та міському ринку и закупити трав та коренів для лікувальних
настоянок.
Імара дуже турбували можливі наслідки Лаврайнової втечі. Досі ситуація в Ханґовані складалася на його користь, королівські віиська контролювали маиже все місто, а поборники з їхніми прихвоснями-проповідниками принишкли, налякані показовими стратами провокаторів, що підбурювали городян до бунту проти короля. Та и з провін- ціи надходили обнадійливі (порівняно з песимістичними Імаровими очікуваннями] звістки про те, що місцева шляхта тишком-нишком чинить поборникам спротив, а селяни, цілком зосереджені на виживанні під час лютої лахлін- ської зими, не квапляться масово хапатися за вила і ити на столицю для захисту Святої Віри від зазіхань з боку єрети- ка-короля. Траплялися, втім, поодинокі спроби підняти на- роднии бунт, але всі вони зазнавали невдачі — як правило, поміщики власними силами придушували місцеві заворушення, і лише в кількох випадках у події втручалась армія.
Звичаино, в усіх великих містах, за винятком Ханґова- на, поборники залишалися господарями становища. Однак і там вони не почувались аж надто впевнено через численні конфлікти з князями, які починали вірити, що Імар не збирається просто підтоптати під себе Поборчу Раду, а справді зацікавлении у перерозподілі влади на користь вищої знаті. Крім того, в трьох князівствах, що межували з Архар- ськими горами, починав даватися взнаки и фактор чаклунсько-єретичного повстання. П’ять днів тому групою чаклунів, які назвали себе соратниками Еинара аб Дилана, було вбито старшого поборника в Касневиді, через два дні така ж доля спіткала начальника Делганського діоцезу, а вчора надіишло повідомлення з Бланаха, що тамтешніи старшии поборник лише дивом вижив після замаху, зате двом иого заступникам та комендантові Бланахського діоцезу, що водночас керував і силами Конґреґації, кинутими на придушення „архарського бунту“, не так пощастило; власне, складалося враження, що в Бланасі головною ціллю нападників був якраз комендант. Можна було не сумніватися, що ці зухвалі и безкарні напади справили неабияке враження на місцеву шляхту, засвідчивши неспроможність поборників захистити від чаклунів навіть самих себе.
Проте Лавраин міг усе зіпсувати. Особливо, якщо иому вистачить кебети не залишатись у Ханґовані, сховавшись під крильцем у Поборчої Ради, а поїхати у Бланах, де иого зустрінуть, як свого лідера. Це місто перебувало під повним контролем Конґреґації, і минулого тижня тамтешніи князь Ґроидель аб Олфид навіть мусив переїхати разом з родиною до одного зі свої х заміських маєтків, оскільки поборники чинили на нього сильнии тиск, вимагаючи засудити останні дії короля.
Тож у Бланасі Лавраин не матиме жодної конкуренції своєму впливові, і якщо досі місцеві урядники ще якось зважали на княжу владу, то тепер, отримавши на свою голову першого принца королівства, не матимуть іншого виходу, як цілком скоритись иому та поборникам. А наигіршим у такому сценарії було те, що Лавраинова присутність там мимоволі пов’яже Імара з архарським повстанням, і будь- які дії повстанців, спрямовані проти сил Конґреґації на чолі з принцом, завдаватимуть шкоди и Імарові — бо все виглядатиме так, що чаклуни та єретики допомагають королю позбутися кузена-суперника.
Коли слідчии закінчив зі звітом і переишов до рекомен- даціи щодо покарання ґвардшців, винниху злочинному недбальстві, до кабінету тихенько прослизнув королівськии секретар Леолан аб Дахаин і поклав перед Імаром уже заві- зовании канцлером указ. Король жестом наказав секретареві затриматися и урвав слідчого на півслові:
