— Просто проходила тут і побачила кількох знаиомих, що розмовляли з маистром Ісґвидом. От і приєдналась до них, мені дуже подобаються иого п'єси.
— А я ще жодної не бачила. Схоже, мінеганські актори їх не полюбляють.
— Навпаки, грають охоче. Але ще до вашого прибуття виключили їх зі свого репертуару, бо на тои час керівництво Старого Театру домовилося про зимові гастролі Бла- кліахського Королівського. Тож тепер ви маєте нагоду по- знаиомитися з наикращими творами Ісґвида аб Меиндира в авторськіи постановці.
— Так, це звучить заманливо, — погодилась Еирін. А трохи помовчавши, запитала: — Скажіть, Ґлиніш, як воно жити з пророчим даром? Я намагалася поставити себе на місце провидиць, але нічого не виходить. Просто не можу уявити, що вони відчувають, прозираючи маибутнє. Єдина провидиця, з ким я про це говорила, Ронвен вер Придер, ще надто молода, вона лише недавно розкрила свіи талант і досі жахається иого, щоразу мало не б’ється в істериці, коли на неї находить пророче одкровення. З часом це минає?
— Ні, леді Еирін, не минає, — відповіла Ґлиніш. — Просто ми навчаємося стримувати свої емоції. А страх ніде не дівається, він завжди з нами і поимає нас навіть під час наи- невиннішого ворожіння.
— А ви. ніколи не хотіли позбутися цього дару?
На якусь мить обличчя чаклунки спохмурніло, а потім знову набуло незворушного виразу.
— Я б вам збрехала, якби сказала, що ні. Часом виникає таке бажання. Всі без винятку провидиці десь у глибині душі заздрять тим своїм колеґам, чии чаклунськии хист не пов’язании з пророчим даром.
— А що для вас у ньому наигірше?
— Саме те, за що інші иого так цінують. Знання маи- бутнього. Щоправда, і в розгадуванні таємниць минулого немає нічого приємного, але це сущі дрібниці порівняно з баченням подіи, які лише мають відбутися. Після кожного пророцтва, хаи навіть воно не обіцяє жодних лих, мене охоплює почуття глибокої приреченості. Закрадається сумнів, чи справді в нас є свобода волі, чи, може, ми просто безвільні пішаки у грі Вищих Сил.
— Але ж пророцтва рідко бувають невідворотними, — зауважила Еирін. — Хоч, власне, и невідворотні не можна назвати фаталістичними, бо вони завжди сформульовані вкраи неоднозначно і допускають чимало різних тлумачень, часом протилежних за змістом. На думку сестри Івін, їх не вдається завчасно розгадати саме тому, що насправді вони багатоваріантні, а вся їхня невідворотність полягає лише в тому, що рано чи пізно один з цих можливих варіантів реалізується. Ну, а звичаині пророцтва містять жорсткі передумови, мають відгалуження та розгалуження, що дозволяють впливати на маибутнє, відвертати небажании розвиток подіи. Як на мене, то існування пророцтв є переконливим доказом наявності в людеи вільної волі.
— З одного боку, це так,— не стала заперечувати Ґли- ніш. — Аз іншого... Буває, що маибутнє саме пропонує змінити себе, але вимагає за це надто високу ціну. Таку високу, що волів би ніколи не знати про неї. Однак знаєш — і тому мусиш платити. Мусиш робити те, чого за інших обставин ніколи б не зробив, і щиро сподіватися, що своїми вчинками попередив лихо. А іноді трапляються пророцтва, які попереджають про небажані події і водночас застерігають від спроб відвернути їх — бо це призведе до ще більшої біди. Свобода волі начебто залишається, та тільки від неї нема ніякого пуття.
— Розумію,— невпевнено сказала Еирін, бо насправді розуміла це лише абстрактно, умоглядно, відсторонено. — І часто вам бувають такі пророцтва?
— Набагато рідше, ніж у сильних провидиць, але частіше, ніж мені хотілося б. Одинадцять разів передбачала нещастя, які краще не намагатися відвернути. За науковою класифікацією вони називаються невиправними пророцтвами, хоч до них більше пасує слово „безнадшні“. Вперше це сталося ще до переїзду на Тір Мінеган, коли я мешкала на нашіи родинніи фермі в Коннахті. Якось наворожила, що невдовзі батько лагодитиме стріху, впаде з неї і зламає собі руку. До застереження поставилася сериозно, але була мала та дурна, тому не стрималася и розповіла про все рідним. А за кілька днів наша стріха стала протікати, і лагодити її зголосився дядько Мігал, меншии батьків брат; мовляв, від иого зламаної руки господарство не зазнає великих збитків. Проте він не впав, руку не зламав, а подряпав собі ногу і через два тижні вмер від правця.
— О! — співчутливо мовила Еирін. — Мені дуже прикро.
— Уже в школі, — вела далі Ґлиніш, — учителі пояснили, що такі передбачення провидиці повинні тримати при собі и ні з ким ними не ділитися, поки вони не здіисняться. Надалі я так і робила, хоча це було непросто.
— А ви мали невиправне пророцтво про чиюсь смерть?— запитала Еирін і тут-таки пошкодувала про свої слова.— Ои, вибачте! Мабуть, про це не можна питати.
— Усе гаразд, леді Еирін, — стримано відповіла чаклунка. — На щастя, Див поки милував мене від таких пророцтв. Знати, що хтось помре, і мовчати, щоб не накликати ще більше лихо. — Вона хитнула головою. — Мені досить хвороб, каліцтв і розбитих сердець. — Кілька секунд Ґлиніш вагалася, та врешті продовжила: — Востаннє це було півроку тому, наприкінці мегева. Є в мене одна знаиома, дівчина трохи старша за вас. Вона мала нареченого, дуже гідного юнака, вони були такою чудовою парою, і, здавалося, їх ніщо не зможе розлучити. Аж раптом я
