— Сумна історія, — сказала Еирін. І несподівано для самої себе додала: — Хоч, гадаю, це не иде ні в яке порівняння з тим, що ви пережили через нещастя з Ґвен.
Ґлиніш рвучко зупинилася, на її обличчі застиг наляка- нии вираз.
— Про що ви?. Я вас не розу. — Та збагнувши, що своєю поведінкою вже виказала себе, приречено зітхнула. — От мене и упіимали. Я сподівалася, що все обшшлось, минуло ж більше двох років, а тут. Як ви здогадалися?
— Не знаю, — чесно відповіла Еирін. — Просто мені зненацька сяинуло, і я, не подумавши, бовкнула. Якби ви так
не відреагували, то... Отже, це правда? Ви передбачили, що Ґвен утратить Іскру?
Чаклунка понуро кивнула:
— Це було моє восьме невиправне пророцтво. За місяць до того фатального іспиту я наворожила, що одна молода відьма перетвориться на відьмачку. Все гадала, котра з них, а на леді Ґвенет і подумати не могла, бо була певна, що це станеться через близькість із чоловіком. Ви ж, мабуть, і самі знаєте, що вона лише третя відьма за всю історію Сестринства, яка втратила Іскру внаслідок тимчасової смерті. Попередні два випадки трапилися ще в минулому тисячолітті, і навіть серед відьом було чимало скептиків, які вважали, що обидва рази Іскру було втрачено зі звичаиних причин, а по- страждалі сестри просто збрехали, щоб викликати до себе співчуття. А я взагалі нічого про це не чула.
— То, виходить, ви просто не помітили небезпечного релікту під час Ґвениних іспитів?
— Звичаино, не помітила. Інакше вказала б леді Лін на її помилку.
— І таким чином, — зауважила Еирін, — самі того не підозрюючи, втрутилися б у власне пророцтво.
— Аж ніяк, — рішуче заперечила Ґлиніш. — Теорія передбачень стверджує, що в таких ситуаціях на здшснення пророцтва мають вплив лише усвідомлені вчинки. А я не знала, що тои релікт міг позбавити леді Ґвен Іскри. І якби звернула на нього увагу, то діяла б у цілковитіи упевненості, що просто відвертаю загрозу її життю. Пророцтво, наи- імовірніше, залишилося б чинним і спрацювало б наякшсь іншіи молодіи відьмі, вже не в результаті нещасного випадку, а з її власної волі. або ж із її власної дурості. — Вона помовчала, дивлячись повз Еирін зажуреним поглядом. — Ця думка досі не дає мені спокою. Якби я була трохи уважніша, якби помітила тои клятии релікт. Хоч, може, все так і мало статися. Може, якраз пророцтво засліпило нам з леді Лін очі, не дозволило побачити те, на що за звичаиних обставин ми просто не могли не звернути уваги. Може, це справді була доля.
Розділ XIII
Темна Матерія
Довкола Йорверта з Ківаном вирував і біснувався люд- ськии натовп. Звідусіль чулися вигуки: „Слава поборникам!“ — „Смерть королю!“ — „Хаи живе Лавраин!“ — і сипалася традиціині прокльони на адресу єретиків, чаклунів та відьом. На високому притворі собору Святого Падара стояв сімнадцятирічнии юнак у строгому і водночас розкішному костюмі з дорогого сукна, теплому плащі, підбитому горностаєм, шкіряних чоботях та пухнастіи шапці з хутра куниці. Простолюд, якии невпинно стікався на площу з усіх кінців міста, був би и радии задушити иого в своїх палких обіимах, але цьому перешкоджали суворі чоловіки в червоних мундирах Конґреґації. Поборники оточили з усіх боків сходи до собору, надіино відгородивши від народу иого кумира — принца Лавраина аб Броґана, мученика за Святу Віру, єдиного з усіх вельмож, хто наважився відкрито засудити дії короля-відступника. Через це він потрапив за ґрати, але два дні тому з Дивовою поміччю зумів звільнитися и сьогодні вранці прибув до Бланаха, де мешкали побожні та доброчесні люди.
— Його так легко вбити, — тихесенько, одними лише губами прошепотів Ківан, проте Йорверт розчув иого и непомітно штурхнув ліктем у бік.
— Припни язика, — промовив так само пошепки.
Утім, ідея була спокуслива. Якби не чіткии наказ, отри-
мании від Елвен, Йорверт не вагався б ані секунди — наслав би на Лавраина які-небудь смертельні чари, і ніхто б із присутніх не збагнув, звідки було завдано удару. Проте Елвен не хотіла загострювати ситуацію и давати поборникам наименші підстави для звинувачення короля у змові з чаклунами. Сам Йорверт вважав таку обережність марною и невиправданою. Він був певен, що тепер, коли до поборників приєднався Лавраин, вони остаточно відмовляться від планів упокорити Імара, а поведуть боротьбу на иого знищення, тому не забаряться приписати иому всі смертні гріхи — і на почесному першому місці в цьому переліку фігуруватиме сприяння чаклунам. їм буде баидуже, чи мають вони вагомі підстави для таких тверджень, бо народ не вимагатиме від них ніяких доказів, а беззастережно повірить кожному їхньому слову.
— Хто тут каже про короля? — вигукнув Лавраин, кинувши гострии погляд у натовп, якии від цього миттю принишк. — Хіба можна називати королем людину, що паплюжить Святу Віру? Ні, і ще раз ні! Це просто блюзнірство!
