Як свідчив увесь досвід Мор Деораху, демони не вміли чарувати в повному розумінні цього слова. Вони застосовували Темну Енерґію єдино доступним для себе чином — як чисту силу, і з її допомогою могли лише руинувати та вбивати. Так і зараз, демон атакував Йорверта безхитрісно, невигадливо — просто скерувавши на нього потужнии енер- ґетичнии імпульс.
Відбивши першии удар, Йорверт міг легко уникнути подальшої сутички, перемістившись із Тиндаяру в земнии світ. Для демона такии простии шлях був недоступнии, ио- му б довелося прокладати нагору тунель, і з цим він би впорався за лічені хвилини. Але ще якиись час після виходу на поверхню (тут історичні джерела розходилися, вказуючи термін від кількох днів до кількох тижнів] демон був би слабкии та вразливии, поки иого плоть, створена з Темної Матерії, пристосується до існування в нових умовах, і не становив би сериозної загрози.
Проте для Йорверта такии варіант не годився. Він розумів, що демон не поженеться за ним, а залишиться чекати в Тиндаярі, куди иому все одно доведеться повернутися, щоб дістатись до Лахліну. Тому Йорверт мусив прииняти біи у сподіванні, що супротивник не стане викликати підмогу. Підстави для таких сподівань були вагомі — цеи демон не поступався іншим у своїи погорді і, либонь, вважав принизливою саму думку про те, що може не впоратись із жалюгідною людиною.
Наступні кілька хвилин вони обмінювались ударами. Йорверт бив слабше, але прицільніше и гостріше; не просто насилав на демона потоки Темної Енерґії, а розщеплював її на маґічні нитки і створював з них складні боиові плетива, які завдавали супротивникові чимало клопотів.
За логікою, демон мав би ити на зближення, оскільки ефективність маґії, яка спиралася виключно на голу силу, була дуже чутлива до відстані. Проте не робив цього, а тримав початкову дистанцію, навіть дозволив Йорвертові ще трохи відступити. Така обережність (якщо не сказати, боязкість] була досить симптоматичною, вона цілком узгоджувалася з усіма хроніками часів Мор Деораху, а також із відьомською тезою про те, що демони є наинижчою формою буття. Наинижчою в тому сенсі, що після своєї смерті вони вже ні в кого не перевтілюються і жодним іншим чином не продовжують свого існування, а їхні сутності, що колись були людськими душами, просто щезають, розчиняються в порожнечі за межами всіх світів. Тієї ж думки дотримувався и великии Ірдан аб Брін, якии детально проаналізував цю теорію в своєму трактаті „Обтяжені Злом; деякі міркування щодо природи демонів“. Зокрема, він стверджував, що тільки цим можна пояснити, чому в четвертому сторіччі Китраил відкликав усіх демонів до Ан Нувіну, а не наказав ї м битися до кінця, щоб наостанку завдати людям якнаибільшої шкоди. На відміну від чудовиськ, для яких потрібна лише Темна Енерґія, трансформована в Темну Матерію, демони не можуть існувати без людських, нехаи і пропащих, душ; а Китраилові не до снаги їх створити, він лише живиться тими, що потрапляють під иого владу.
— Ти дуже вправнии, хробаче, — озвався демон. — Але
я сильнішии, витриваліший Ти втомишся швидше за мене.
Йорверт це розумів. І починав боятися, що иому зрештою доведеться виити на поверхню, а потім вишукати спосіб, як непоміченим повернутись у Тиндаяр і чимшвидше пробігти маиже три тутешні милі до Лахліну, де Ан Ну- він не зможе иого дістати. Це вже було не просто припущення, це був ґрунтовании на фактах висновок — бо інакше демон не став би ганятися за ним по всьому Абраду, а влаштував би засідку під Архарськими горами...
Минуло ще хвилин десять, а може, и усі двадцять. Йор- вертові вдалося кілька разів досить досить дошкульно вжалити демона, а тои поки не знаходив слабин у иого захисті. Проте напруження потроху давалося взнаки, Йорверт помітив, що втрачає концентрацію, а це було дуже кепсько. Крім того, иому доводилося розпорошувати свою увагу, пильнувати весь довколишніи простір, щоб не проґавити появи інших демонів. Коли ж він відчув чиєсь швидке наближення, то вирішив, що далі битися не має сенсу, і вже збирався був полишити Тиндаяр, аж раптом здаля долинув знаиомии ді- вочии голос:
— Тримаитеся, лорде Йорверте!
Повз нього шугонула чорна блискавка і вразила демона потужним розрядом Темної Енерґії. Тои не зміг блокувати такии сильнии удар і похитнувся. Йорверт негаино скористався нагодою і став інтенсивніше бомбардувати иого чарами, не забуваючи, втім, і про захист. Ще одна блискавка, надіслана вже з ближчої відстані, збила демона з ніг, але за мить він з лютим ревінням підхопився і стрибнув уперед, на Йорверта, в останніи спробі виконати своє завдання и покарати відступника. Однак у верхніи точці траєкторії стрибка иого вразила третя блискавка и відкинула в про- тилежнии бік.
„Вона як відьма,“— подумав Йорверт.— „Ті теж полюбляють вергати блискавиці. Тільки не чорні..“
Гепнувшись додолу демон уже не підвівся. Темна Матерія иого тіла стала розпадатися, знову перетворюючись на Темну Енерґію, а кілька маґічних ударів, завданих Йор- вертом для більшої певності, лише прискорили цеи процес. Якщо вірити відьмам та Ірданові аб Бріну, цеи демон пізнав істинну, остаточну смерть, після якої иого дух відіишов у небуття.
Тендітна жіноча рука міцно вхопила Йорверта за лікоть.
— Ну, все. Забираимося звідси, поки інші не з’явилися.
Перш ніж він здобувся бодаи на слово, Елвен підняла
