вони самі шукають собі носіїв. Досі в них це непогано виходило.
Еирін ствердно кивнула:
— Надалі я так і робитиму. Та, мабуть, не цього разу.
— А зараз що не так? — запитала Івін. — Ти згадувала про якесь ускладнення.
— Ну, не зовсім ускладнення. Я не дуже вдало висловилась, але іншого слова не доберу. Мені здається, що один з тих золотих вогників не належить дитині в материнськіи утробі. Думаю, це Ґвен.
Івін недовірливо втупилась у неї.
— Ти сериозно?
— Цілком. Розумію, це звучить фантастично, і на твоєму місці я б сама не повірила. Та мої відчуття не брешуть. Вони просто не можуть так нахабно брехати. Торкаючись думками того вогника, я впізнаю Ґвен, впізнаю її сутність. На Іхелдироидському тракті, коли я розділила з нею свою
Іскру, ми кілька хвилин були одним цілим, і я добре, в усіх деталях пам’ятаю, що тоді відчувала. Таке не забувається.
— І тому ти покликала мене?
— Так. Я маиже певна, що це Ґвен, і хочу повернути їи Іскру. Точніше, дати іншу, щоб вона повернула їи відьомську силу. Як гадаєш, у мене вииде? Чи приживеться Іскра в доросліи дівчині?
Івін знизала плечима.
— Навіть не знаю, що и сказати. Якби ишлося про зви- чаину дівчину, я б однозначно відповіла „ні“. Іскра обирає собі носія ще до народження не просто з пустої примхи. У поєднанні відьми та її Іскри вирішальну роль відіграє відбиток, якии формується в період від одинадцятого до двадцять четвертого тижня вагітності. Ґвен має такии відбиток, і свою Іскру вона втратила не через близькість із чоловіком, а через тимчасову смерть, у певному сенсі, через фатальне непорозуміння. Іскрі було невтямки, що все можна виправити, вона негаино відлетіла на пошуки нової відьми і, мабуть, знаишла її ще до того, як сестра Лін повернула Ґвен до життя. Тож теоретично я не виключаю, що Іскри досі розглядають Ґвен, як одного з можливих своїх носіїв. Питання в тому, чи суміснии її відбиток з Іскрою Неріс, чи зможе він їх поєднати.
— Цього я наибільше боюся, — зізналась Еирін. — Буде надто жорстоко дати Ґвен Іскру лише для того, щоб за кілька днів вона її знову втратила.
— Якраз цього не бшся, — сказала Івін з упевненістю, якої насправді не почувала; досі нічого схожого не траплялося, тож вона могла покладатися лише на суто теоретичні міркування. — Слабкого зв’язку Іскри з відьмою не буває. Він або є, або иого нема. Тут без варіантів. Якщо Іскра не зможе злитися з Ґвен, стати невід’ємною частиною її єства, то не протримається и секунди. Власне, я думаю, що все так і буде. Напевно стверджувати не можу, бо до Ґвен було лише дві відьми, які позбулися сили внаслідок нещасного випадку, та все ж одна з них, Лішах вер Флир, прожила після втрати Іскри вісімдесят шість років, заміж не виишла і до останнього свого подиху сподівалася на диво. Коли взяти до уваги, що ти бачиш менше сотні вогників, зробити поправку на тодішню чисельність населення, припустити, що Іскри обирають носіїв навмання. Ну, треба ще уточнити, скільки за тои час з’явилося нових відьом, і зробити відповідну кількість перемножень. Я не така ґеніальна в математиці, щоб порахувати це в голові, але можу орієнтовно прикинути, що з імовірністю понад дев’яносто відсотків Лішах вер Флир таки мала б отримати Іскру.
— Дев’яносто це не сто, — зауважила Еирін. — А ще не виключено, що відьомську силу можна повернути лише в юному віці.
— Так, не виключено, — погодилась Івін. — І тоді имо- вірність падає нижче десяти відсотків. Мабуть, і справді не варто оцінювати Ґвенині шанси на підставі такого куцого досвіду. Просто спробуи, а як не вииде, то що ж — не судилося.
— А вона щось відчує?
— Не знаю. Якщо спить, то навряд. І в будь-якому разі, зрадіти не встигне, тому и не дуже засмутиться.
Еирін і далі вагалася.
— Думаю, неправильно це робити без Ґвениної згоди. але питати її було б іще гірше.
