— Доброго ранку, сестричко, — промовив він. — Хоча не знаю, чи можна сьогодні так вітатися.
— Звичаино, можна,— відповіла Шаина, вмостившись на лавці поруч із ним. — Жалоба жалобою, а життя триває. Вибач, що не розбудила тебе вночі.
— Ні, ти правильно вчинила. Я б своїм кислим виглядом зіпсував Ґвен усе свято.
— Вона не святкувала. Просто була щаслива — а це зовсім інше. Була щаслива і, водночас, сумна. Не лише через сестру Неріс, а и через тебе. Розуміла, як тобі буде прикро.
— Мені не прикро,— сказав Бренан.— Мені боляче. Я розгублении, спустошении, злии. Знаю, це погане почуття, неправильне, та нічого не можу з собою вдіяти. Злість душить мене, кипить у мені і не знаходить ніякого виходу. Від цього стає ще гірше, бо ж якби я міг випустити її, спрямувати на когось. Але немає на кого сердитись, нема на кого нарікати. І навіть шкодувати про те, що сталося, гріх. Я провів з Ґвен останні півроку і кожнісінького дня бачив, як вона побивається за своєю Іскрою, як тужить за колишнім відьомським життям. Я люблю її и бажаю іи щастя. — Він зітхнув. — От тільки радіти за неї не можу. Це понад мої сили. І якщо Еирін справді доклала до цього руку, то боюся, що.
Бренан замовк, вагаючись, а Шаина квапливо заспокоїла иого:
— Не біися, не доклала. Це тобі Мораґ про неї сказала?
— Так, вона. А Альса, звісно, все заперечує. Каже, що сестри Кеиліон і Раґвільд вчасно втрутились і завадили їи приписати собі цю заслугу.
— Ну, якщо не зважати на тенденцшне трактування по- діи, Альса має рацію. Крім Кеиліон з Раґвільд, там ще була Івін. Коли вони приишли, Еирін солодко спала, а прокинувшись, жбурнула в них подушку, бо спросоння подумала, що це прителепалась одна з її подруг. Івін переконана, що вона не могла так маистерно прикидатися.
— Тим краще. Тоді в мене не буде спокуси зробити її в усьому винною. Це б зіпсувало нашу дружбу. — Бренан пригостив горішком білку, що набралася сміливості наблизитись до них, і запитав: — А що тепер буде з Ґвен? Повернеться на Мінеган?
— Так, звичаино. Тепер вона знову стала меншою сестрою, бо ще не склала всіх іспитів. Не знаю, як вирішать наистарші — чи зарахують їи уже складені, чи змусять проходити їх від самого початку, але напевно вимагатимуть, щоб Ґвен зачекала кілька місяців, поки призвичаїться до нової Іскри. Загалом, це розумно, хоч уже и зараз немає сумнівів, що вона цілком контролює свою силу. Проте заива обережність не зашкодить.
— Ти поїдеш із нею?
Шаина відразу збагнула, що крилося за цим запитанням, і їи стало ніяково. Безперечно, брат знав про її колишні стосунки з Ґвен, але досі жодним словом не давав їи це зрозуміти.
— Мені немає чого робити на Тір Мінегані,— відповіла вона стримано. — Зате тут я потрібна, Брігід дуже цінує мою допомогу. А тепер у нас додалося проблем.
Бренан повернув голову и пильно подивився на сестру.
— Ти приишла мене вмовляти? Будеш переконувати, що я все одно маю стати королем?
— Ні, не буду. Нехаи тебе вмовляють інші, а я погоджуся з будь-яким твоїм рішенням.
— Альса твердить, що це міи обов’язок. Ми з нею навіть посварилися.
— Вона не вважає, що між вами була сварка. За її словами, ти відразу втік, щоино мова заишла про вибори короля.
— Не втік, а просто пішов. Ти ж знаєш, я погодився на це лише задля Ґвен. Без неї мені корона и задарма не потрібна.
— Знаю. Тому не збираюсь на тебе тиснути. Звичаино, через твою відмову ситуація складеться не дуже гарна, але ми якось упораємося. Гадаю, наистарші вирішать підтримати ґрафаЯрвіиського. Навряд чи лорд Ріґвар сам змовився з чорними, не така він людина. А зрадник серед иого родичів або наближених великої шкоди не завдасть. Просто не встигне — ми будемо насторожі и швидко вхопимо иого за руку.
— А якщо це все-таки Ріґвар?
