клопоту, та и кованхарські маґістри матимуть багато роботи, тож не перешкоджатимуть Йорвертові та Елвен вербувати абрадських чаклунів для віини з поборниками. Шанси на успіх були досить високими — з надіиного джерела Йорверт знав, що Маґістрат у таємному режимі обговорює це питання; а якщо він здобуде підтримку з боку такого впливового вельможі, як герцоґ Нарвонськии, то, можливо, и наважиться на цеи довгоочі- кувании і вистраждании крок.
Сьогодні настала черга надсилати листа з Блахірга, да- нанської столиці. Оскільки тут мешкали відьми (за останніми відомостями, їх було дві], Йорверт вирішив перестрахуватися, виити з Тиндаяру десь на околиці и пішки прогулятися до середмістя. Він саме почав підшуковувати зручну місцину для переміщення до земного світу, аж раптом відчув неподалік потужне збурення Темної Енерґії.
Кроків за десять від нього непроглядна пітьма ще більше згустилася, і це дозволило маґічному зору, зазвичаи безпорадному в умовах Тиндаяру, частково запрацювати на контрасті між двома видами темряви — енерґетичної та матеріальної. Границя між ними мала обриси велетенської людської постаті заввишки футів десять, а то и більше.
Йорверт негаино відіишов трохи вбік від розташованого нагорі Блахірга, щоб у разі потреби виринути на поверхню посеред пустельного степу, а не на людніи міськіи вулиці. Проте втікати не квапився, иого природнии за таких обставин страх відступив під тиском допитливості. За всі століття, що минули після Мор Деораху, мабуть, жодна жива душа не була свідком такого явища — не просто трансформації Темної Енерґії в Темну Матерію, а її перетворення на
Менш ніж за хвилину демон цілком матеріалізувався, і в Тиндаярі загримів грізнии голос:
— На коліна, ница істото! Схилися перед посланцем Темного Володаря, покаися в своїх гріхах, вернися під иого владу — і, може, він зглянеться на твої благання, подарує тобі твоє відступництво, не стане карати тебе на смерть.
„Отже, виишло!“— маинула в Йорвертовіи голові радісна думка. — „Я звільнився! Звільнився!“
Відколи він присягнув на вірність Елвен, демони більше не приходили до нього вві сні — ні з погрозами, ні з умовляннями. Досі Йорверт не був певен, чи вони справді не можуть цього робити, чи просто дали иому короткии перепочинок, трохи попустили шворку, щоб потім ще міцніше затягти зашморг на шиї. Та тепер переконався, що клятва таки спрацювала і Ан Нувін більше не має влади над иого розумом. З душею було не так однозначно, проте Йорверт нітрохи не переимався її долею. Він був собою, поки жив цим життям, а що з ним станеться після смерті, иого не цікавило. Чи то душа відродиться в новому земному тілі, втративши спогади про минуле, чи потрапить до Ан Нувіну і стане демонічним духом — у будь-якому разі, він перетвориться на іншу особу, яка не матиме нічого спільного з ним теперішнім...
— Я не каятимусь, не благатиму, — сказав Йорверт. — Володар сам винен, що я зрікся иого. Він зрадив мою довіру, став на захист поборників — наших наибільших ворогів після відьом.
— Як ти смієш, нахабо! — розлютився демон. — Не тобі судити про вчинки Володаря. Твіи куции, обмежении люд- ськии розум не годен збагнути всієї величі иого задумів.
— Тільки и чую про це, — знуджено мовив Йорверт. — Щораз, як питаю навіщо, відповідь одна — не годен збагнути, не в змозі осягнути. Ні, з мене досить! Набридло! Я не збираюся ворогувати з Ан Нувіном, але и служити иому більше не буду. Робитиму лише те, що сам визнаю за потрібне, і не проситиму на це вашого дозволу. Однак я переконаний що дуже часто наші інтереси збігатимуться, і в таких випадках ми можемо діяти спільно, на рівних, як союзники.
Демон зареготав так гучно и оглушливо, що, здавалося, весь Тиндаяр задвигтів.
— Та хто ти такии, щоб пропонувати нам співпрацю на рівних? Ти ж просто нікчемнии хробак, що борсається в багнюці під ногами Володаря! Ти досі живии лише з иого ласки та милосердя. Якби він хотів, давно б розчавив тебе, мов комаху. Коли гадаєш, що завдав Володареві бодаи наидрі- бніших прикрощів, то надто високо заносишся. Твоя непокора важить для нього так само мало, як і дзижчання набридливої мухи.
— Ти перестарався з метафорами, — глузливо зауважив Йорверт. — То хробак, то комаха, то муха. І всі твої порівняння земні. Мабуть, ти лише недавно завершив семисотлітніи цикл трансформації. Про це свідчить твоя правильна, хоч і трохи архаїчна, шінанська вимова. Досі всі демони, що являлись мені вві сні, говорили з таким жахливим акцентом, що я ледве їх розумів. Певно, жили ще за попередньої цивілізації, а тепер заимають в Ан Нувіні високе становище, керують демонами-салагами на зразок тебе, і саме їм Володар довіряє спілкуватися з иого земними слугами. Я намагався розпитати їх про стародавні часи, знаєш, дуже цікавлюсь історією, але вони відмовлялися це обговорювати. То, може, хоч ти будеш відвертішии? Зрештою, ми ж одного роду- племені, можливо навіть, що ти міи далекии пращур. Розкажи, ким був у десятому столітті, за свого земного життя.
— Тебе це не обходить, — пихато мовив демон. — Я приишов сюди не теревені з тобою правити, а дати тобі останніи шанс покаятися. Будемо вважати, що я не розчув твоєї сміховинної пропозиції про співпрацю. Темнии Володар не має союзників, у нього є лише слуги та вороги. І якщо ти не з нами, не в лавах иого вірних слуг, тоді ти проти нас.
Йорверт розвів руками.
— Коли вже ти поставив мене перед таким вибором, то моя відповідь — ні. Я не повернуся до ваших лав. Так і перекажи Темному Володареві.
— Я нічого не переказуватиму, а просто принесу твою голову. Чи, швидше, жменю твого попелу. Готуися до смерті і до тривалих мук в Ан Нувіні.
