Енеїда

157] Ані благань не почули богове моїх. Ох, щаслива
158] Ти, найсвятіша дружино моя, цього дня не доживши
159] Й не дочекавшися болю такого. Я літ своїх міру
160] Переступив — бувши батьком, оставсь сиротою. Бодай же
161] Сам я до бою пішов у троянськім союзі, й рутули
162] Краще б мене закололи списами. Я сам би загинув,
163] І не Палланта, мене в цім поході були б проводжали.
164] Не винуватив би, тевкри, я вас, ні союз той із вами,
165] Що його склали, ні дружбу, — така була доля належна
166] Віку мого. Проте, як судилася смерть передчасна
167] Синові, втіхою буде хоч те, що загинув, побивши
168] Тисячі вольсків[400], як тевкрів водив він з боями на Лацій.
169] Сам же я похорон кращий не міг би тобі влаштувати
170] Так, як це робить побожний Еней і фрігійці могутні,
171] З ними й тірренські вожді, й ціле військо. Великі трофеї
172] З тих, що правиця твоя їх на той світ послала, приносять,
173] Ти ж, як велике опудало, Турне, у зброї сьогодні,
174] Певно, стояв би, були б ми лиш віком і силою рівні.
175] Нащо, однак, я, нещасний, утримую тевкрів від бою?
176] Йдіть же у путь і цареві ось це передать не забудьте,
177] Що хоч Палланта убито, живу я життям ненависним,
178] Тому причина — правиця твоя[401], що не вбила ще Турна,
179] Синові й батькові цим завинила[402]. В заслугах і в долі
180] Це твоя вада єдина. Утіх я в житті не шукаю,
181] Це-бо й не слід, тільки б сину до тіней цю вість передати».

182] Рання тим часом Аврора вже світло своє благодатне
183] Людям нещасним приносить, щоб брались до праці тяжкої.
184] Батько Еней уже й Тархон розклали багаття над морем,
185] На узбережжі крутому. Там кожний тіла свої зносить,
186] Звичаєм давнім батьків; як чорні вогні лиш підклали,
187] Небо високе від диму у темряву все вповилося.
188] Тричі у зброї блискучій пройшли круг палаючих вогнищ,
189] Кіньми об’їхали тричі вогні жалібні, і тужливо
190] Заголосили вони, і сльозами скропили всю землю,
191] Зброю всю змили сльозами; мужів голосіння і звуки
192] Труб аж до неба лунають. Ці зброю з убитих латинів
193] Мечуть в огонь: оздоблені пишно мечі і шоломи,
194] Віжки, колеса, розжарені в бігу; а ті вже знайомі
195] Мечуть дари: погиблих щити і списи, що невдало
196] Кинені ними були. І смерті у жертву багато
197] Ріжуть волів, щетинястих свиней і овечок отари,
198] Зігнані з піль, і довкола у полум’ї в жертву приносять.
199] Дивляться пильно, як друзів тіла по усім узбережжі
200] Жарко горять, і сторожать їх, поки усе спопеліє,
201] Й від півзотлілих багать їх не можна було відірвати,
202] Доки ясними зірками ніч вогка все небо не вкрила.

203] Тож і сердешні латинці по той бік багаття численні
204] Ставлять і трупи полеглі почасти на місці хоронять,
205] Інших багато в сусідні відвозять оселі; й такі є,
206] Що відсилають до міста. А решту полеглих в безладній
207] Січі, великі їх стоси, не лічать і не розрізняють —
208] Палять їх спільно. Довкола великі поля засвітили
209] Густо вогнями, один перед одним. Вже сонце утретє
210] Темряву з неба прогнало холодну, коли вони в смутку
211] Попіл глибокий згортали, виймали розсипані кості
212] З вогнища й теплу ще землю на них тягарем накидали.

213] Зойки тоді почались, і волання великого жалю
214] Чулися скрізь голосні у оселях і в місті Латина,
215] Вельмибагатого владаря. І матері тут скорботні,
216] І невістки безталанні, і сестри, журбою повиті,
217] Й сироти бідні війну проклинають і сватання Турна
218] І вимагають, щоб сам добивався мечем, якщо прагне
219] Влади в Італії, хоче для себе найвищої шани.
220] Гнів ще роз’ятрює Дранк тут суворий і всіх запевняє,
221] Що одного лише Турна тут кличуть до бою. Та досить
222] Є і противних також голосів, що обстоюють Турна.
223] Захистом служить йому і велике царицине ймення[403],
224] Слава здобутих трофеїв героя підтримує сильно.

225] В цім неспокою, коли розгорівся вже розрух найдужче,
226] Ще невеселу й посли приносять до того новину
227] З міста великого[404], від Діомеда, що їм ні до чого
228] Не придалися усі надзвичайні труди і видатки,
229] Ні золотії дарунки, ні просьби великі; належить
230] Інших підмог для латинців шукати; як ні, то старатись
231] Мир укладати з троянським царем. Цар Латин у зневіру
232] Сам упадає і в смуток великий. Те, що Енея
233] Воля богів супроводить, це ясно із божого гніву,
234] Й свіжі могили усім це доводять. Тож раду
235] Він у покоях високих збирає велику, наказом
236] Кличе старшину свою найзнатнішу. Вони наїжджають,
237] Геть укривають шляхи й прибувають у царську оселю.