Енеїда

908] Вилив він душу свою із струменем крові на зброю.

КНИГА ОДИНАДЦЯТА

Еней споряджує трофей в пам’ять перемоги над Мезенцієм і разом із здобиччю та полоненими відсилає тіло Палланта до його батька Евандра. Тим часом приходять посли від Латина просити в Енея перемир’я для похорону вбитих. Обидві сторони розпалюють багаття і ховають убитих. Виряджені латинянами до Діомеда посли вертаються з відмовою допомогти їм. Цар Латин готовий просити Енея про мир, але Турн виступає проти цього. В цей час Еней з військом підходить до міста Лаврента, латиняни чинять йому опір. Турн посилає назустріч троянцям Мессапа і Каміллу з кіннотою, а сам готує проти Енея засаду. Камілла в бою чинить подвиги, але гине від Арунта, якого згодом, за вказівкою Діани, убиває німфа Опія. Рутули безладно тікають до міста. Настає ніч, і обидві сторони укріплюють свої табори.

1] Сходить тим часом Аврора, глибінь Океану лишивши.
2] Хоч у Енея журба на умі, щоб був час поховати
3] Друзів, і похорон цей його серце турбує, обіти
4] За перемогу богам він складає. Лише засвітало,
5] Він на вершині Кургана поставив великого дуба,
6] Гілля обтявши, і зброю ясну надіває на нього,
7] Із полководця Мезенція зняту: для тебе трофеї,
8] Боже великий війни. Закладає на нього він гребні,
9] Кров’ю обагрені, рештки списів його теж прикріпляє;
10] Панцир вдягає, двічі по шість раз у битвах пробитий;
11] Зліва прив’язує щит мідяний, через шию завісив
12] Меч, весь у кості слоновій. І так тріумфуючих друзів
13] (Бо оточила його вся громада вождів) закликає:

14] «Зроблено діло велике, герої, — геть всяку тривогу,
15] Що буде далі. Ось зброя із владаря гордого знята,
16] Жертва первинна: таким-бо із рук моїх вийшов Мезенцій.
17] Нині нам шлях до царя вже й до міста Латина відкрито.
18] Зброю готуйте в душі, провадьте війну у надії,
19] Щоб, як богове нам знак подадуть, всім під прапором стати
20] Й з табору вивести молодь, не гаялись би у безрадді,
21] Не заважав би вам страх і не стримував вашу рішучість.
22] Товаришів своїх мертві тіла у землі поховаймо, —
23] Це їм єдина пошана усім в глибині Ахеронту.
24] Йдіть же, — сказав він, — і в душі славетні, що цю батьківщину
25] Кров’ю для нас породили, останньою данню вшануйте;
26] Й передусім у скорботне Евандрове місто пошлімо
27] Тіло Палланта того, що доблесті повного нині
28] Чорна забрала година й в могилі сумній оселила».

29] Так промовляє крізь сльози й звертає ходу до порогів,
30] Де сторожив покладене тіло Палланта бездушне
31] Віком старий вже Акойт, що в Евандра, героя з Паррази,
32] Був зброєносцем колись, а тепер, у нещасну годину,
33] З журним чуттям проводжати свойого ішов вихованця.
34] Челядь уся і троянці юрбою його оточили
35] І іліади смутні, розпустивши за звичаєм коси.
36] Тільки Еней увійшов у кімнату високу, як зразу ж
37] Лемент зняли аж до неба вони, б’ючи себе в груди.
38] Сповнилась тугою царська оселя й плачем жалісливим.
39] Щойно побачив Еней Палланта лице сніжно-біле
40] И голову, сперту на постіль, і в грудях юнацьких широку
41] Рану від вістря списа італійського, ринули в нього
42] Сльози, й він мовив: «Юначе сердешний, то доля, всміхнувшись
43] Щастям мені, не дала, щоб ти царство моє хоч побачив,
44] Щоб переможцем поїхав до отчого дому. Не ці-бо
45] Я обіцянки про тебе Евандрові дав на відході,
46] Батьку твоєму, коли він, обнявши мене, у ці землі
47] Слав будувати велику державу і згадував чуйність
48] В страху за тебе, що ворог — нещадний, що бій із цим плем’ям
49] Буде завзятий. Тепер він у марній надії обіти,
50] Може, складає богам і множить на вівтарі жертви.
51] Ми ж юнакові померлому, що вже нічого не винен
52] Владі небесній[395], у смутку пусту цю складаємо шану.
53] Батьку нещасний, побачиш ти похорон сина жорстокий!
54] Ось виглядатиме як наш отой поворот тріумфальний,
55] Що ти на нього чекав! Ось великі мої сподівання!
56] Та не побачиш, Евандре, щоб втік він у ранах ганебних,
57] Не зажадаєш жорстокої кари, бо син врятувався.
58] Горе мені! Скільки тратиш, Авзоніє, й ти, мій Іуле!»

59] Так він, заплакавши, тіло нещасне наказує взяти,
60] Й тисячу вибрав героїв найкращих із цілого війська,
61] Щоб віддали у поході останню пошану і сльози
62] Батькові щоб вшанували; це марна утіха в великім
63] Смутку, але нещасливому батьку належна. Одні з них
64] Швидко плетінку плетуть, м’які улаштовують мари,
65] З пруття гнучкого сплітаючи їх і дубового віття,
66] Й підняте високо вгору гілками отінюють ложе,
67] Й тут же, на зіллям укритій постелі, померле юнацьке