723] Наче той лев зголоднілий, що скрізь по висотах блукає,724] Голодом гнаний шаленим, і десь чи козу полохливу725] Раптом побачить, чи оленя, що підійма свої роги, —726] Скочить і широко пащу роззявить, наїживши гриву,727] І припадає до м’яса, і чорна у нього стікає728] З пащі жахливої кров, —729] Кинувсь так жваво Мезенцій в гущавину воїв ворожих.730] Падає бідний Акрон і чорну б’є п’ятами землю,731] Зламаний спис миє кров’ю й вмирає. Він мав за безчестя732] Вбити Орода, коли той тікав, і поранити ззаду,733] Кинувши списом, але оббігає його і виходить734] Просто назустріч йому і, ставши як муж проти мужа,735] Перемагає не підступом хитрим, а силою зброї.736] Потім ногою і списом оперсь на упалого й мовив:737] «Ось перед вами, мужі, частина воєнної сили —738] Гордий Ород, — і нехтувать нею не слід нам». Всі друзі739] Скрикнули разом на те і веселий пеан заспівали.740] Той же, спускаючи дух: «Недовго ти будеш безкарно741] Тішитись так, переможче, і хто б ти не був, а та сама742] Жде тебе доля, і скоро на цьому ж ти полі поляжеш».743] З гнівом Мезенцій крізь сміх: «Ти зараз вмирай, а про мене744] Батько богів, цар людей вже розсудить». Сказав це і витяг745] З тіла свій спис. Того ж спокій глибокий обняв і залізний746] Сон, його очі стулились, і вічна їх тьма огорнула.747] Цедик убив Алкатоя, Сакратор — Гідаспа, Рапон же748] Вбив і Партенія, й Орса, великої сили героя.749] Клонія вцілив Мессап й Ерікета, Лікаона парость, —750] Першого вбив на землі, бо розгнузданий кінь спотикнувся, —751] Пішки йшов другий. Був піший і Агіс, що вийшов з Лікії,752] Вбив його тут же Валер, не позбавлений доблесті предків.753] Тронія Салій убив, а Салій Неальком убитий754] Списом з засади й стрілою, що здалека б’є непомітно.755] Смуток тяжкий і втрати ділив уже Марс обопільні,756] Падали рівно й до наступу йшли переможці й побиті,757] Жодні не знали утечі. В оселі Юпітера, в небі,758] Уболівають богове над марним оцим і взаємним759] Гнівом і тим, що люди так терплять багато. Венера760] Бачить усе це, за нею Юнона, Сатурнова донька;761] Між тисячами шаліє бліда Тізіфона. А далі762] Ратищем дужим Мезенцій вимахує грізно й прямує763] Полем, немов Оріон величезний, коли він найглибші764] Води Нерея в середині саме убрід переходить,765] Шлях свій верстаючи, сам же над плесо плечима сягає;766] Чи із верхів’я гірського стару несучи яворину,767] Йде собі сам по землі, ховаючи голову в хмари[393], —768] Так і Мезенцій ішов у зброї своїй величавій.769] Щойно Еней спостеріг його здалеку в лавах військових,770] Вирішив вийти на нього. А той не злякавсь і чекає771] Славного ворога; сам непорушно стоїть і очима772] Міряє місце, чи списом докине. «Правиця хай богом773] Буде мені, а спис, який кидаю, хай помагає.774] Зброю ж, яку я стягну із цього душогуба Енея,775] Лавсе, одягнеш на себе — тобі цей трофей обіцяю».776] Так промовляючи, він іздалека з свистом закинув777] Гострого списа; але, пролетівши, об щит він одбився778] Й славного мужа Антора, що був Геркулесові другом,779] Вдарив у бік, аж у нутрощі встрявши; Антор, з Арголіди780] Посланий, коло Евандра осів в італійському місті.781] Впав бідолаха, за іншого вбитий, поглянув у небо782] І, умираючи, Аргос згадав, дорогий його серцю.783] Кидає списа свойого побожний Еней. Спис, пробивши784] Вигнуте мідяне коло потрійне, льняну поволоку785] Й шкуру волову потрійну, встромився внизу у пахвину, —786] Й списові сили не стало. Побачивши кров у тірренця,787] Радісно меч свій з пахвини Еней витягає, і в буйнім788] Шалі пойнятого трепетом ворога він доганяє.789] Тяжко тоді застогнав із любові до милого батька790] Лавс, це побачивши, й сльози рясні полилися у нього.791] Не замовчу я про смерть невблаганну твою, про учинки792] Славні твої і про тебе, пам’яті гідний юначе,793] Якщо з довірою приймуть нащадки ці давні події.794] До боротьби вже нездатний, зв’язаний в рухах, ногою795] Батько назад відступив, і щитом волочить він списа.796] Раптом прорвався юнак і в середину бою встряває;797] Враз підбігає Еней і правицею вже замахнувся,798] Він же кинувсь під меч і затримав його на хвилину.799] Друзі за ним поспішають із криком великим, і поки800] Батько, боронений сина свойого щитом, не відійде,801] Мечуть списи, хочуть ворога стрілами здалека гнати.802] В шал упадає Еней і, щитом заслонившись, із місця803] Не уступає. Як градова буря із неба посипле,804] З поля тікають усі орачі, хлібороби й мандрівці805] Схову шукають безпечного десь чи під берегом річки,806] Чи у скелястій печері, як довго на полі негода,807] Щоб, як покажеться сонце, могли вони взятись до діла, —808] Так і Еней, звідусіль засипаний градом списів їх,809] Доти витримує, аж прогримить вся та хмара воєнна,810] Й Лавса він лає й грозить йому тяжко: «Чого поспішаєш?811] Смерть тут чекає на тебе, і зваживсь на діло ти більше,812] Ніж твої сили; любов ця тебе, необачний, погубить».813] Той не зважає на це і шаліє в своєму одчаї.
