418] Ніж на таке щось дивитися мав би. Однак, якщо наша419] Сила й юнацтво ще цілі і йдуть на підмогу народи420] Нам і міста італійські, й троянцям їх слава коштує421] Крові багато (й у них свої трупи, й по них пролетіла422] Буря), то чом на початку самого ганебно здаємось?423] Чом ще не грала сурма, а в нас серце холоне? Багато424] Час і мінливого віку труди нам на краще змінили.425] Поперемінно уже з багатьох, і не раз, глузувала426] Гірко з нас доля, то знов на тривких відновляла основах.427] В поміч не прийдуть Етол нам і Арпи[420]: Мессап з нами буде,428] Лишиться з нами Толумній щасливий, зостануться й інші429] Всі ті вожді, що їх стільки народів послало, велика430] Слава зустріне і тих, кого ми зібрали в латинськім431] Краю із піль Лаврентійських. І славна Камілла із вольсків432] Кінні полки нам веде та міддю квітучі загони.433] Що ж, коли тевкри мене лиш на бій викликають, і вам це434] Теж до вподоби, й один я стою на заваді загальній435] Справі, — то з рук цих звитяга з відразою ще не тікала,436] Так, щоб тепер при такій величезній надії від чогось437] Я відмовлявся. На бій я відважуся, хоч би й Ахілла438] Він перевищив великого й зброю хоч мав би він рівну439] Зброї, що руки Вулкана кували. Складаю в обіті440] Вам свою душу й Латинові, тестю, я, Турн, що нікому441] З давніх героїв в хоробрості не уступлю я. «Тебе лиш442] Кличе самого до бою Еней»: я бажаю, щоб кликав;443] Дранк і смертю не змиє провини, як гнів є тут божий,444] Слави також не здобуде, якщо тут є слава і доблесть».445] Так-то вони в час непевний держави на раді змагались.446] Військо тим часом Еней із табору вивів до бою.447] Аж надбігає до царського дому вістун, і велику448] Він спричинив метушню і страху нагнав на все місто.449] Бо сповістив він, що лавами тевкри надходять від Тібру,450] З ними й тірренські полки виступають на ратному полі.451] Переполох-бо упав на народ, і серця схвилювались,452] Гнівом завзятим вони спалахнули; в гарячці й тривозі453] Зброї жадають, юнацтво лиш «зброї!» кричить, та старіші454] Сльози ковтають у смутку, але зволікають. А галас455] З різних розбіжних думок, наростаючи, неба сягає.456] Так, наче десь у гаю позліталися зграями птахи,457] Або на рибою повних затонах Падузи курличе458] Лебедів стадо захриплих. «Тепер, громадяни, — промовив459] Турн, уловивши хвилину, — ви радьте, тут сидячи, раду460] Й мир вихваляйте собі, а військо вороже нестримно461] Рине на нашу державу». Ні слова не вимовив більше,462] Швидко схопився й з високої вибіг оселі. «Волузе, —463] Крикнув, — озброїтись вольсків загонам звели і рутулів464] Вишикуй в лави. Ви ж разом, Мессапе і Корасе з братом,465] Порозставляйте у полі широкому збройну кінноту.466] Інші підходи до міста нехай укріпляють і вежі467] Міцно обсадять, а решта у бій, як скажу я, за мною».468] Зразу ж на мури усі подались і по місту розбіглись.469] Збори і думи великі сам батько Латин залишає470] І відкладає їх, ця-бо пригода сумна його з шляху471] Збила. І сам він себе винуватить найбільше у тому,472] Що не прийняв добровільно дарданця Енея і зятя473] Місту не дав. Рови перед брамами ті вже копають,474] Інші каміння і палі везуть. До кривавого бою475] Знак дає грізна сурма. Усі мури вінцем обсадили476] Хлопці й жіноцтво, бо крайня потреба усіх закликає.477] Тут же й до храму Паллади на замок високий цариця478] Іде з дарами, а з нею велика громада жіноча.479] Поруч із нею Лавінія-діва, ота, що за неї480] Стільки нещастя, і очі прекрасні свої опустила.481] Слідом ідуть матері і сповнюють ладану димом482] Храм весь, стають на порозі високім і тужні благання483] Шлють до богині: «Могутня владичице збройна, богине484] Воєн, Трітоніє-діво, своєю рукою приборкай485] Зброю фрігійця-грабіжника, кинь його в порох обличчям486] І умертви під високими брамами нашого міста».487] Турн же, весь сповнений люті, до бою в той час готувався:488] Панцир на себе надів і з червоної міді лускою489] Їжився грізно, литки в наголінники з золота зброїв.490] Не ослонив ще обличчя, та вже причепив він до боку491] Меч свій, і, сяючи золотом, біг із високого замку,492] Й серцем радів, і вбивав ворогів у своїх він надіях.493] Наче той кінь, що від ясел зірвався з припону й дістався,494] Врешті, на волю й, хазяїном ставши широкого поля,495] На пасовища біжить, де кобил табуни випасають,496] Або на річку знайому, де завжди привик він купатись,497] Високо шию несе, і брикає, й ірже у своєму498] Буйстві, а гриву по шиї, по грудях вітрець розвіває.499] Тут проти нього з загоном із вольсків виходить Камілла.500] Скочила з свого коня коло самої брами цариця.501] Полк весь за нею те саме вчинив — всі стрибнули на землю502] З коней своїх. І каже вона: «Якщо може по праву,503] Турне, відвага собі довіряти, то я обіцяю504] Проти загонів Енея і проти кінноти тірренців505] Стати до бою сама. Дозволь мені першій зазнати506] Всіх на собі небезпек бойових, а ти й піхотинці507] Станьте під містом і мурів пильнуйте». А Турн, утопивши508] Очі у грізну цю дівчину, в відповідь так промовляє:509] «Діво, Італії славо, яку тобі дяку повинен510] Скласти я словом і ділом? Та нині, коли своїм духом511] Ти все на світі долаєш, діли вже й труди всі зі мною.
