512] Якщо правдиві чутки і вивідачі вірно доносять,513] Вислав злостивий Еней уперед легкозбройну кінноту,514] Щоб чатувала на полі, а сам по стрімких, недоступних515] Пнеться верхах і підходить під місто. Ось тут приготую516] Засідку я — над стрімкою стежиною в лісі засяду517] З військом в яру, де зійшлися дороги, а ти тоді стрінеш518] Зброєю військо тірренське. З тобою також і завзятий519] Буде Мессап, і латинські загони, й ряди тібуртинські,520] Провід над ними всіма ти обіймеш». Ось так промовляє521] Він, і Мессапа, й вождів союзних такими ж словами522] Кличе до бою, й на ворога сам вирушає. Крутий там523] Яр є, придатний на засідку й підступ воєнний, обабіч524] Темна гущавина берег укрила; туди пробігає525] Стежка вузенька, й вузькі лиш ізвори туди досягають, —526] Доступ тяжкий туди. Тут, над цим яром, немовби на чатах527] Аж на вершечку самому гори, є незнана рівнина —528] Схови безпечні, чи хочеш ти справа, чи зліва вступити529] В битву, чи скелі великі котить, якщо з гір наступати.530] Юний герой наш сюди по знайомих дорогах подався531] Й місце зайняв те, і тут він засів у лісах непривітних.532] В небі тим часом Латонія подругу кличе до себе,533] Опію бистру, одну із дівчат свого кола святого,534] Й сумно до неї такими говорить словами: «Дівчино,535] Ось на криваву війну йде Камілла і марно на себе536] Зброю мою одягає, для мене з усіх наймиліша,537] Не відтепер-бо так ніжно її полюбила Діана,538] І не відразу любов їй солодка зворушила душу.539] В час, коли силою був Метаб із держави Пріверна540] Прогнаний — бо зненавиділи люди, — коли утікав він541] З міста старого, то в січі воєнній в далеке вигнання542] Виніс він доньку маленьку і дав їй ім’я материнське,543] Злегка лише із Касмілли змінивши його на Каміллу.544] Тож, пригорнувши її до грудей, він блукав по верхів’ях545] І непрохідних лісах. Але й там долітали до нього546] Стріли жорстокі і вольсків ватаги його настигали.547] Тут йому шлях перетяв Амасен в його втечі, піднявши548] Спінені води свої до верха берегів, бо прорвалась549] Злива така з хмаролому. Він тут переправитись хоче,550] Та зупиняє його немовлятко і острах за нього.551] Довго роздумував він, поки вирішив так учинити:552] Воїн тримав цей, до речі, в руці своїй спис величезний;553] Був це осмалений чисто дубок сукуватий, до нього554] Він посередині саме прив’язує доню, оплівши555] Ликом і корком лісним. Спис рукою він дужою важить556] І до небес посилає благання: «Ласкава Латонська557] Діво, опіко лісів, я, сам батько, її на послугу558] Передаю тобі. Зброю твою ухопивши, уперше559] Помочі просить вона в цій від ворога втечі повітрям.560] Діво божиста, благаю, візьми собі в дар те, що зараз561] Передаю я непевному вітрові». Мовив це й кинув562] Спис, розмахнувшись плечем. В шумі вод на свистячому списі563] Понад рвучкою рікою летить бідолашна Камілла.564] Миттю Метаб, якого вже близько юрба настигала,565] Хвилям себе віддає й вихоплює спис із дівчатком566] Із мурави, й переможно він Трівії дар цей підносить.567] Не прийняло його місто ніяке ні в мури, ні в житло, —568] И сам він із дикості рук своїх не простягнув би ніколи;569] В горах безлюдних життям пастухів увесь вік свій прожив він.570] Тут, між тернових кущів і звірини, вуховував доню —571] Все молоком годував її, що у кобили із стада572] З вимені в ніжні уста їй доїв. А скоро лиш перші573] Кроки ступати дитя почало, то ручки маленькі574] Списом він гострим озброїв і стріли, і лук перевісив575] Через плече їй, маленькій; і замість злота в косі, й замість576] Довгої палли[421], на тілі звисала у неї, на спині,577] Від голови її, шкура тигриці. Вже ручкою вміло578] Кидала стріли дитячі й довкола голівки крутила579] Пращу на ремені звитім; уже й журавля убивала,580] Що прилетів з-над Стрімону, чи білого лебедя часом.581] Вже матерів з міст тірренських багато бажали даремно582] Взяти її за невістку. Вона ж лиш Діану та зброю583] І непорушну невинність дівочу кохає. Бодай би584] Шалом війни не палала ніколи вона і ніколи585] Не забажала боротись із тевкрами! Нині одною,586] Певно, із подруг була б моїх милих. Та годі, як доля587] Так напосілась на неї, то злинь же, о німфо, із неба588] І завітай до латинського краю, де битву скорботну589] Під нещасливою зводять зорею. Візьми це від мене,590] З сагайдака вийми мстиву стрілу, нехай кров’ю обмиє591] Гріх свій цією стрілою, хто б то не був, чи троянець,592] Чи італієць, хто тіло поранити смів би священне.593] Потім нещасної прах, її зброю, не боєм здобуту,594] В хмару сповивши, візьму, щоб у рідній землі поховати».595] Мовила так, а та, пролітаючи легким повітрям,596] З шумом полинула, й чорная буря її огорнула.597] В час той троянський загін вже до мурів підходив,598] І всі етруські вожді, і вершники всі йшли рядами,599] Турма[422] за турмою. Коні іржуть на широкому полі,600] В чвалі копитами дзвонять, туди і сюди завертають,601] З віжок натягнутих вирватись хочуть; а ниви, де глянеш,602] Їжаться вістрями ратищ залізних, аж в небо йде сяйво.
