Енеїда

694] Колом великим, а потім з середини кола на нього
695] Раптом сама нападає й, підвівшись в сідлі мимоволі,
696] Дужу сокиру свою і крізь панцир міцний, і крізь кості
697] В нього вганяє, дарма що той проситься й ревно благає, —
698] Б’є многократно, аж мозок гарячий пливе по обличчі.

699] Тут попадається їй і син Авна, герой апеннінський,
700] Що зупинивсь перед нею від страху; це був не останній
701] з-поміж лігурів, що хитрістю вмів рятуватись, якби лиш
702] Доля йому дозволяла. Він бачить: ніяким вже чином
703] З бою не вийде і напад цариці стрімкий не відверне,
704] В підступи й хитрощі вдався і так їй почав говорити:
705] «Що це, жінко, мені за геройство, як в доблесті кінській
706] Силу свою ти вбачаєш? Відмовся від кінної втечі,
707] І на землі тут, нарівні зі мною, зустріньмося пішки:
708] Знатимеш, певно, тоді, кому шкодить хвальба пустослівна».
709] Мовив він так, вона ж, вражена боляче й сповнена люті,
710] Передає коня свого подрузі і без боязні
711] В зброї тій самій із голим мечем і щитом виступає.
712] Сам же юнак, того певен, що підступом цим переможе,
713] Кинувсь від неї тікати, віжки назад повернувши,
714] Й четвероногого шпорами гострими вчвал підганяє.
715] «Ах, ти, лігуре безчесний, бундючишся ти надаремно,
716] Прадідніх хитрощів цих, ошуканцю, ти марно вживаєш;
717] Не занесе тебе підступ до Авна лукавого цілим».
718] Мовила так і, немов загорівшись, своїми стопами
719] Сильними переганяє коня його й спереду віжки
720] Схоплює, зводить з ним бій і криваво на ворогу мститься.
721] Так, наче яструб священний з високої скелі на крилах
722] Легко у хмарах під небом голубку догнав і, схопивши,
723] Міцно трима й пазурами кривими її роздирає, —
724] Кров з неї ллється, і вирване пір’я літає в повітрі.

725] Батько богів і людей не байдуже це бачить очима
726] З вишнього трону святого свого на вершинах Олімпу.
727] Тархона в бій посилає грізний, тірренця, і гнівом
728] Серце його наповняє. Влетів на коні між убитих
729] І поміж лави тікаючих Тархон і військо до битви
730] Підігріває словами, по імені кожного кличе
731] Й так до рішучого бою відбитих він знов повертає:
732] «Що це за страх, жалюгідні тірренці, одвіку лякливі!
733] Звідки така малодушність? Ось жінка урозтіч вас гонить,
734] Цілі загони примушує з битви тікати. Навіщо
735] В наших правицях мечі, і списи нащо нам здалися?
736] А до Венери та битви нічної то ви не ліниві,
737] А чи як флейта крива[425] та заграє в честь Вакха й до танців,
738] Їжею повних столів і келихів, повних напоїв, —
739] Тут-то любов і старання, коли ворожбит провіщає
740] Радощі й жертви вас жирнії кличуть до гаю густого».

741] Мовив це й гонить коня він у битву на смерть очевидну,
742] Вихрем на Венула мчить і, з коня його миттю стягнувши,
743] Горне до себе правицею й, всю свою силу зібравши,
744] Ворога в себе на грудях везе крізь озброєні лави.
745] Крик аж до неба зчинився, усі зупинились латинці
746] І озирнулися разом. А Тархан, як та блискавиця,
747] Полем летить із озброєним мужем в руках; з його списа
748] Вістря відламлює він і відкритого місця шукає —
749] Рану смертельну завдати. А той, відбиваючись, руку
750] З горла відводить свого і силою здержує силу.
751] Начебто змія вхопивши і цупко тримаючи в кігтях,
752] Високо сизий злітає орел, а поранений змій той
753] Звивисто в’ється, й сичить його паща жахлива, й лускою
754] Грізно він їжиться й хоче до бою угору піднятись.
755] Той же нітрохи не менше своїм закривавленим дзьобом
756] Ворога вперто клює і крилами б’є у повітрі.
757] Так тібуртинця везе, тріумфуючи, Тархон із поля.
758] Слідом за щастям вождя й його прикладом мчать меоніди.
759] Тут же й Аррунт, що на те був призначений долею, хитро
760] З списом підходить, кружляє навколо Камілли швидкої
761] Й пробує щастя хвилину — відкіль би то легше вдалося.
762] Де між полків не повернеться діва у розпалі бою,
763] Стежить уже біля неї Аррунт, об’їжджаючи нишком,
764] Й де з перемогою від ворогів вона ноги виносить,
765] То непомітно й юнак керує туди свої віжки.
766] Тут або там їй перейде дорогу, довкола об’їде
767] Й списом надійним поганець махає. Хлорей тоді саме,
768] Той, що раніш був Кібели жерцем, уже здалека видний,
769] В зброї фрігійській ясніючи, мчав, аж кінь весь у піні,
770] В шкурі, що з міді лускою, мов пір’ям, була вся укрита
771] Й золотом скріплена. Сам вирізняючись він іноземним
772] Пурпуром ясним, з лікійського лука слав стріли гортінські[426] .
773] Лук же той був золотий, і шолом золотий був у нього,
774] Й плащ шафрановий на плечах, а поли його полотняні,
775] Що аж лопочуть на вітрі, він в вузол зібрав золотою
776] Жовтою пряжкою. Туніка в нього з вишиваним гаптом
777] І наголінники чужосторонні[427]. На нього одного,
778] Між усім військом на полі, наважилась дівчина сліпо,