Енеїда

36] Благословить це видіння й віщання страшне злагіднити.
37] Щойно я смикаю третю галузку з зусиллям ще більшим,
38] Знов починаю, коліньми в пісок пружинястий упершись, —
39] Що ж, говорить чи замовкнуть? — 3 могили глибокої стогін
40] Жалісний чую, і голос, озвавшись, до слуху доходить:
41] «Нащо, Енею, нещасного рвеш ти? Померлому — спокій!
42] Нащо ти руки скверниш? Тож був не чужинцем я в Трої,
43] Ані ця кров не тече з деревини. Геть з клятого краю,
44] Геть, з узбережжя тікай загребущого! Знай, Полідор я!
45] Тут ось залізне насіння із ратищ мене поховало,
46] Й держална гострі тих ратищ ростуть». Тоді-то тривога
47] Впала непевна на мене, що аж остовпів я, і дибом
48] Стало волосся на тім’ї, а слово у горлі застрягло.

49] Це ж бо нещасний Пріам Полідора того вже раніше
50] Вислав таємно, щоб жив у владики фракійського. Безліч
51] Золота дав йому, тільки надію на зброю дарданську
52] Тратить почав і побачив, що місто в облозі навколо.
53] Той же, як тевкрів зломилася сила й покинуло щастя,
54] До переможців пристав, перейшов в Агамемнонів табір,
55] Мав за ніщо він сумління — убив Полідора й насильством
56] Золото все захопив. Гей, та до чого ж людей ти доводиш,
57] Золота клята жаго! Щойно жах мої кості покинув,
58] Вибранцям першим народу й насамперед батьку своєму
59] Доповідаю про божі ознаки й прошу їх поради.
60] Думка була в них однакова: проклятий край цей лишити,
61] Де осквернили гостинність, і вітрові флот наш піддати.
62] Тож Полідорові чинимо похорон ми, і великий
63] Пагорб землі насипаємо, й манам жертовник становим
64] В темних пов’язках жалоби між чорних сумних кипарисів.
65] Коси розплівши, за звичаєм стали жінки Іліону
66] [66]В коло й пінисте з дійниць молоко іще тепле зливають.
67] В жертву священної крові із чаш ми ллємо, щоб в могилі
68] Душу впокоїти, й голосно наше прощання лунає.

69] Потім, як тільки вже стало можливо довіритись морю,
70] Хвилі й вітри вгомонились і Австер в дорогу покликав,
71] Друзі на берег виходити стали і судна стягати.
72] От уже пристань за нами, й міста вже далеко, і землі.

73] Є серед моря священна земля[67], із усіх найлюбіша
74] Матері доньок Нерея[68] й Нептуну егейському[69] також.
75] Землю, що вздовж узбереж усіляких раніше блукала[70],
76] Божий стрілець[71] прикріпив до Мікону і урвищ Гіару
77] Й дав їй можливість на місці устоять, з вітрів глузувати.
78] Отже, туди завернув я, і нас прийняла та країна
79] В пристань затишну, знесилених. Тільки ввійшли ми і шану
80] Місту на честь Аполлонову склали, назустріч нам вийшов
81] Аній-владика, жрець Феба і цар над народом, на скронях
82] Мав він пов’язки і лаври священні[72], — він зразу ж Анхіса,
83] Давнього друга, пізнав. І руки подавши, як друзі,
84] Ми до оселі ввійшли. У храмі з каміння старого
85] Став я благати: «Тімбрею, о дай мені рідний притулок,
86] Мури знеможеним дай нам, народ дай і місто тривале,
87] Другий троянський Пергам збережи, що його нам лишили
88] Греки й жорстокий Ахілл. Хто вождем у нас буде, куди нам —
89] Йти, де спинитися? Провість дай, батьку, нам в душі вселися».

90] Ледве сказав я слова ці, як все затряслося довкола:
91] Гай божественний, пороги і ціла гора[73] до основи,
92] І залунав від триніжка, з святині відкритої гомін.
93] Ми у покорі вклонились додолу і голос почули:
94] «Плем’я Дардана суворе, — земля, що найперше пустила
95] В світ вас, вона вас і прийме, до лона свого вас пригорне
96] З радістю, тільки найдіть ви стару свою матір. А там вже
97] Плем’я Енея на всіх узбережжях володарем буде,
98] Й діти дітей, і їх покоління далекі». Так мовив
99] Феб нам, і радість усіх пойняла. Всі жваво питають,
100] Де ж то місцевості ті, до яких Аполлон закликає,
101] З блудних наказує мандрів вертатись. Тоді, спогадавши
102] Пам’ять героїв старих, так мій батько: «Послухайте, — каже, —
103] Люду вожді, і знайте, яка жде вас доля. На морі
104] Кріт є, Юпітера острів[74] великого, й Іда-гора є.
105] Там саме нашого роду колиска. Сто міст там великих,
106] Кожне з них — царство багате. Якщо не обманює пам’ять,
107] Звідти і Тевкр, наш предок, найперше прибув на ретейський
108] Берег і вибрав те місце на царство. Ні Троя, ні замок
109] Ще не стояв там пергамський, в долині селилися люди.
110] Звідти й наставниця наша Кібела, і звідти походять
111] Сурми лункі корибантів[75] і гаю ідайського шепіт,
112] Звідти й таємності віри[76], і леви, що їх запрягали[77]
113] У колісницю богині. Рушайте, й куди заведуть вас
114] Божі накази, ходімо і, силі вітрів поклонившись,
115] Їдьмо у царство кносійське[78]. Дорога туди недалека;