Енеїда

473] Щоб не утратити вітру, такого потрібного суднам.
474] Фебів віщун[100] тоді в шані глибокій до нього промовив:
475] «Божий любимче Анхісе, ти гідний був жити в подружжі
476] Гордім з Венерою, вирваний двічі з-під Трої, з руїни,
477] Там є авзонська земля, до неї керуй ти вітрила.
478] Той бік, однак, треба здалеку буде на суднах об’їхать;
479] Далі частина Авзонії та, яку Феб вам одкриє. [75]
480] То вирушай же, о, сина любов’ю щасливий. Чого ж тут
481] Більш розмовляти, хіба щоб прогаяти вітер південний?»
482] Та й Андромаха не в меншому смутку в хвилину розстання
483] Золотом ткані, коштовні несе покривала; й Асканій
484] В дар одіяння одержав фрігійське, воно-бо завдати
485] Сорому їй не дає і дарами з тканин обсипає.
486] Й мовить йому: «Бери ці дарунки, хлопчино, це спомин
487] Рук моїх буде тобі, хай згадають любов Андромахи,
488] Гектора жінки: візьми їх, останні дари твоїх рідних.
489] Ти-бо єдиним для мене є образом Астіанакта.
490] Очі такі ж були в нього, такі ж були рухи і усміх;
491] Нині, так само змужнівши, твоїм він ровесником був би».

492] Я на відході прощався і ревними плакав сльозами:
493] «Будьте щасливі, вже ваше минуле позаду лишилось,
494] Ми ж від одної пригоди у другу мандруєм. Спокійно
495] В вас тут, не треба вам більше скородити море; не треба
496] Вам і авзонського поля шукати, що вічно тікає.
497] Маєте образ і Ксанта, і Трої, яку ваші руки
498] Тут збудували на кращу — бажаю вам — долю, щоб менше
499] Грекам були на заваді[101]. Якщо вже до Тібра колись я,
500] Врешті, прибуду й на ниви, які прилягають до Тібра,
501] Й місто побачу, народу моєму призначене, злучим
502] Рідні колись ми міста і братні народи в Епірі,
503] Як і в Гесперії; батьком їх роду обом їм Дардан був,
504] Тим-то і доля одна в них — з обох буде Троя з єдиним
505] Серцем, а внуки хай наші подбають, щоб сповнилось все це».

506] Їдемо морем, минаєм сусідню Керавнії землю,
507] Звідки в Італію путь і шляхи найкоротші по хвилях.
508] Сонце тим часом заходить, і гори темніють тінисті.
509] Всі полягали на лоні землі, що нам така люба,
510] При самім морі — весло своє кожен призначене взявши,
511] Ми на сухім узбережжі тілам даємо своїм волю,
512] Втомлених сон підкріпляє. Та ніч ще, годинами гнана,
513] Кругу свого не пройшла й половини, як вже невсипущий
514] Встав Палінур і вітри всі досліджує, ловлячи вухом
515] Подув найлегший: читає по зорях, що плинуть у небі.
516] Бачить Арктура, сльотливі Гіади й Тріони подвійні,
517] І Оріон той величний у зброї, що золотом сяє.
518] А як упевнивсь, що все на спокійному небі в порядку,
519] Гасло дає голосне від керма, і складаємо шатра,
520] В путь вирушаємо ми й напинаємо парусні крила.
521] Вже, розігнавши зірки, загорілася заграва рання,
522] Й бачимо здалека гори тінисті, під ними низинну
523] Землю Італії. Перший Ахат тут «Італія!» крикнув,
524] Й радісно все товариство вітає Італію гучно.
525] Батько Анхіс тоді келих великий вінком обплітає,
526] Чистим вином наповняє й богів закликає, на кілі
527] Сам стоячи на високім.
528] «Моря богове й землі і владики усіх буревіїв,
529] Легку дорогу пошліть нам, попутними війте вітрами».
530] Зараз змоглися попутні вітри, і відкрилася близько
531] Пристань, і навіть на замкові храм показався Мінерви[102] :
532] Друзі стягають вітрила, до берега судна справляють.
533] Луком загнулася пристань од хвиль, що плещуть од сходу,
534] Бризки солоні вдаряють об скелі, що вибігли в море,
535] Що й не доглянеш, де пристань, бо скелі, мов вежі стрімчасті,
536] Наче стіною обабіч її обняли, що й не видно
537] Храму від берега. Тут я побачив — це перший знак віщий[103]  —
538] Четверо коней, мов сніг отой білий, в широкому полі
539] На пасовиську. Тут батько Анхіз: «О земле гостинна,
540] Заповідаєш нам війни, тож коней для бою плекають,
541] Це ж бо війною грозить. Та коней колись ми привчили
542] Воза тягти і, впряжені в ярма, вже слухають віжок,
543] Отже, й надію на мир нам ворожать». І от ми благаєм
544] Ласки святої в Паллади у зброї дзвінкій, яка перша
545] Нас привітала. При вівтарі чола у шати фрігійські
546] Ми загортаємо й, за заповітом Гелена суворим,
547] Шану належну складаєм богині Юноні аргівській.
548] Й без зволікання принісши, як слід, обітовані жертви,
549] Роги покритих вітрилами рей до моря звертаєм,
550] І покидаємо грецькі оселі і ниви непевні,
551] Й бачимо далі затоку Таренту, як правда, що кажуть,
552] Місто Гераклове й далі навпроти — Лацінська богиня[104]
553] Й замки кавлонські, а сам Сцілацей, що судна всі трощить.
554] Далі видніє з-за хвиль уже Етна, гора трінакрійська,
555] Здалека чути могутній рев моря й удари об скелі;
556] Чути, як ломиться голос об берег, у вирах безодні
557] Води гуляють і хвилі довкола піском обертають.
558] Батько Анхіс на це мовить: «Ой, правда, це славна Харібда,
559] Нам-бо Гелен віщував про верхів’я ці й скелі жахливі.