Енеїда

368] Довго не ждали, бо зараз з’явилось Дарета обличчя
369] В силі могутній, аж гомін довкола пішов між мужами.
370] Він одинокий, бувало, до бою ставав із Парісом;
371] Коло могили, де Гектор великий лежить, перекинув
372] Він величезного витязя Бута (цей же походив
373] Аж із Бебриції й тим величавсь, що був з роду Аміка)
374] І на піску золотім залишив його в корчах смертельних.
375] Саме Дарет, до бою підняв свою голову перший,
376] Плечі широкі свої показав і вперед простягає
377] Руки, вимахує ними в повітрі й ударами сипле.
378] Всі оглядаються, де ж супротивник, ніхто не посміє
379] Вийти з такої громади численної й ременем руки
380] Вперезати. Тож радий він думці, що всі вже признали
381] Пальму звитяги за ним, стає перед самим Енеєм
382] Й без вагання, узявши за роги вола, промовляє:
383] Данину богині, як битись ніхто не виходить, то нащо
384] Тут стояти? І доки мене тут держати гадаєш?
385] Взяти дарунок дозволь». Закричали всі разом дарданці
386] Домагались, щоб мужу обіцяне сповна віддати.
387] Гнівний Ацест тут словами картає Ентелла, що поруч
388] З ним на зеленім сидів моріжку, і гукає до нього:
389] «Гей же, Ентелле, з сіканських героїв колись найзнатніший!
390] Як ти дозволиш, щоб він та без бою забрав ці дарунки?
391] Де ж нині Ерікс, той бог, якого ти завжди даремно
392] Вчителем звав? Де поділася слава, яка рознеслася
393] Ген по Трінакрії всюди, й трофеї, що в тебе на стінах?»
394] Він же на це: «Ні любов до похвал, ані слави бажання
395] В мене не зникли від страху; та старість надходить, і в жилах
396] Кров застигає, і м’язи вже в’януть у немічнім тілі.
397] От коли б юність вернулась до мене колишня, якою
398] Хвастає так цей негідник, усе ж би мене притягнула
399] Не нагорода сюди, ні телець цей, на вигляд красивий, —
400] Тож до дарів тих байдуже мені». Це промовивши, зразу ж
401] Кидає ремені два тяжелезні усім перед очі.
402] З ними, бувало, бог Ерікс завзятий в бої звик ходити,
403] В шкуру звірину тверду свої обвивати рамена.
404] Всі остовпіли, — сім грубих шкур надималось волових,
405] Вшитим свинцем і залізом. Поглянув Дареті, і найдужче
406] Він із усіх здивувався, й рішуче відмовився брати.
407] Син же Анхіса відважний, проте, цей тягар обертає,
408] Важить в руках і лічить ті звої й вузли безконечні.
409] Врешті старий із дна серця такими озвався словами:
410] «Що ж, якби ці рукавиці, і зброю ясну Геркулеса
411] Бачив хто-небудь, і січу злощасну на цім узбережжі?
412] Зброю цю Ерікс носив колись, брат твій (ось бачиш — донині
413] Змочена кров’ю і мозком обризкана). Нею він бився
414] З внуком Алкея могутнім. Була вона звична й для мене,
415] Поки у жилах буяла ще кров і заздрісна старість
416] Скроні мої не засіяла ще сивиною. Коли вже
417] Навіть троянський Дарет так нашої зброї злякався,
418] Та як Еней побожний дасть згоду й Ацест, що до бою
419] Сам спонукав мене, — добре, хай бій буде рівний, не бійся,
420] Кину я Ерікса зброю, ти ж ремені викинь троянські».
421] Так він промовивши, плащ із плечей свій подвійний скидає,
422] Й тіло своє величезне, і кості великі, і м’язи
423] Він відкриває й стає, наче велетень, серед арени.
424] Батько тоді Анхісід сам виносить їм ремені рівні,
425] Й руки обом він обкручує тут же в однакову зброю.

426] Стали обидва навшпиньки вони, і напружився кожен,
427] Руки безстрашно обидва угору зняли у повітря,
428] Голови клонять назад, щоб їх вберегти від ударів;
429] Руки хапають руками і так боротьбу починають.
430] Той з них звинніший в ногах і юності певен своєї,
431] Цей же вагою і тіла будовою дужий, та в нього
432] Ноги важкі і хиткі у колінах, тяжкеє сопіння
433] Тілом здригає могутнім. Даремно ті мужі навзаєм
434] Густо гатять стусанами важкими, найбільш попід ребра,
435] Що аж гуде, так б’ються, що кожному в грудях аж дзвонить.
436] І поза вуха й по скронях гуляє кулак, від ударів
437] Вилиці їх аж хрустять. Став Ентелл непохитно й на волос
438] Не поступається, тільки уважно слідкує очима
439] Й лиш цілим тілом набік відхиляється, щоб стерегтися
440] Дужих ударів. А той — наче місто обліг таранами
441] Чи оточив своїм військом твердиню у горах високих.
442] Звідси і звідти заходять вони, де б хистом узяти,
443] Наскоки роблять даремно. Ентелл піднімає правицю
444] Вгору для нападу; той, попередивши зразу удар цей,
445] Швидко і звинно скрутившись всім тілом, відскакує набік.
446] Сила Ентелла на вітер пішла, і як був він важкенький,
447] Всім тягарем величезним на землю звалився. Так часом
448] Сосна, дуплава всередині, звалиться разом з корінням
449] Чи то на їді високій, чи на Еріманті. Зірвались
450] В запалі тевкри й Трінакрії молодь, і галас зчинився
451] Аж до небес. Підбігає Ацест і ровесника-друга
452] Перший з палким співчуттям піднімає з землі. Але в того
453] Не відібрала завзяття пригода ця, він не злякався:
454] Він ще завзятіш до бою стає, гнів збудив у нім силу.
455] Сором і згадка про доблесть колишню в нім лють запалили.
456] Кинувся він і завзято Дарета жене по рівнині,
457] То його правою вдарить рукою, то лівою вдарить,
458] Без перестанку, без перепочинку, немов градотуча
459] Сипле, так густо руками герой наш Дарета частує.
460] Тільки не може батько Еней уже стерпіти більше,
461] Щоб лютував так страшенно Ентелл і знущався жорстоко.
462] Стримав він бій той, безсилого вирвав Дарета й розважив,