Енеїда

463] Мовлячи так: «Нещасний, яке ж то велике безглуздя
464] Впало на розум тобі! Не бачиш, як хилиться сила
465] В сторону іншу і як обернулося щастя деінде?
466] Волі богів поступись». З цим словом він бій припиняє.
467] Вірні ровесники зараз до суден провадять Дарета.
468] Ледве волочить він ноги, хитка голова опадає
469] То в один бік, то в другий, випльовує з рота застиглу
470] Кров та із кров’ю помішані зуби. Їх ще завернули,
471] Й меч із шоломом йому віддали, а пальму звитяги
472] Разом з волом для Ентелла лишили. А той, переможець,
473] Духом піднісшись і гордий з бика, такими словами, —
474] «Сину богині, — промовив, — і ви, всі троянці, дізнайтесь,
475] Що то за сила у мене була колись в юному тілі,
476] І від якої ви смерті Дарета оце врятували».
477] Так він промовив, і, перед биком — нагородою бою —
478] Лиш на хвилину спинившись і вгору правицю піднісши,
479] Вдарив тоді твердозшитим ремінням якраз поміж роги,
480] І, розтрощивши весь мозок, затовк його в зламані кості.
481] Бик похитнувсь, затремтів, похилився і гримнув на землю.
482] Той над ним став і слова ці від щирого серця промовив:
483] «Краще життя за Дарета даю тобі, Еріксе, в жертву
484] І відрікаюся вже і від ременів я, й від уміння».

485] Просить Еней, може, стрілами бистрими хто із них схоче
486] Ще позмагатись. Кладе нагороду, й рукою міцною
487] Щоглу випростує він у Сергеста в судні, і голубку
488] Шнуром до верху прив’язує вільно, щоб цілились в неї.
489] От позбирались мужі і всі жеребки поскидали
490] В мідний шолом; всім на радощі, перший з них сину Гіртака
491] Гіппокоонтові випав, а другий Мнестею, звитяжцю
492] В гонах морських, і віттям оливним Мнестей увінчався.
493] Еврітіон, твій брат, наш Пандаре преславний, був третім.
494] Ти ж, повеління діставши про те, щоб зірвать перемир’я[151] ,
495] Кинув стрілу колись перший в середину поміж ахейців.
496] Врешті, останній, на самому споді шолома, Ацестів
497] Жереб знайшовся; він зваживсь юнацький своєю рукою
498] Труд подолать. Гнучкі свої луки взялись натягати
499] Зараз мужі, і кожен за себе, міцними руками
500] З сагайдаків своїх стріли виймать. Тятива забряжчала,
501] Й перша крилата стріла юнака Гіртакіда прошила
502] Під небесами повітря; дійшла і забилася прямо
503] В дерево щогли. Здригнулася щогла, і пташка злякалась,
504] Пір’ям стріли наполохана; й оплески сильні довкола
505] Враз залунали. А потім завзятий Мнестей підступає,
506] Лук натягнувши, скеровує високо й око, й стрілу він.
507] Та, бідолашний, проте, у голубку саму він не може
508] Влучити зразу, а влучив лише у шнурок, на якому
509] Пташка з високої щогли, за ніжку припнута, звисала.
510] Та ж, із вітрами, кружляючи високо, в хмари злетіла.
511] Довго натягнений лук і стрілу свою нетерпеливий
512] Еврітіон ще тримав і до батька в молитві звертався,
513] Цілився довго в голубку, що так безтурботно і вільно
514] В небі ширяла під чорними хмарами й крилами била;
515] Ледве він стрелив, і мертвою впала, життя залишивши
516] В хмарах між зорями, й разом стрілу принесла із собою,
517] Що упилася у неї. Між ними всіма одинокий
518] Без нагороди тієї ще тільки Ацест залишився.
519] Отже, стрілу свою влучно пустив він в повітряний простір.
520] Хист свій мистецький і лука дзвінкого відлуння
521] Батько хотів показати. І от саме тут об’явилось
522] Чудо неждано очам всіх присутніх, що мало надалі
523] Стати важливим пророцтвом вікам. Пізніш оправдали
524] Все це події знаменні, про це й ворожбити зі страхом
525] У віщуваннях пізніш говорили. Бо в леті в пливучих
526] Хмарах стріла загорілась і полум’ям шлях позначила;
527] І розплилася, згорівши у плиннім повітрі. Так часом
528] Зорі, зірвавшись із неба, злітають і хвіст за собою
529] Тягнуть у леті. Всі в остовпінні завмерли, й молились
530] Всі до богів, трінакрійські мужі і тевкрійські. Знамення
531] Й можний Еней не відкинув; зраділого дуже Ацеста
532] Він обіймає, дарунки багаті дає й промовляє:
533] «Батьку, візьми оцей дар, бо Олімпу владика могутній
534] Нам показав свою волю цим чудом, щоб дар без вагання
535] Взяв ти почесний. Тож дар цей самого Анхіса старого
536] Зараз одержиш, кратеру оцю з візерунком. В величний
537] Дар Анхісові, батьку моєму, колись це на спомин
538] Дав фракійський Кіссей запорукою їхньої дружби».
539] Так він промовив і лавром зеленим вінчав його скроні,
540] І переможцем Ацеста найпершим з усіх він вітає.
541] Еврітіон добросердий в тій шані йому не позаздрив,
542] Хоч він один збив голубку з високого неба. А дальший
543] Вже нагороду отримує той, що мотузку прострелив;
544] Той, що крилату стрілу у щоглу ввігнав, був останнім.

545] Поки наш батько Еней іще не скінчив ті змагання,
546] Кличе до себе учителя й друга малого Іула,
547] Сина Епіта, і шепче таке йому вірному в вухо:
548] «Йди до Асканія, може, він має вже відділ хлоп’ячий
549] Напоготові й розподіл на вправи для вершників; зараз
550] Хай же виводить на конях загони[152], на дідову славу.
551] Це перекажеш», — промовив. А людям, які вже навколо
552] Їх юрмились, каже покинути зовсім арену й лишити