і переселення душ і показує йому нащадків-славетних римлян, починаючи з Ромула, засновника Рима, і кінчаючи Марцеллом, племінником і зятем Августа. Еней повертається на землю.
1] Так він крізь сльози промовив і, флоту пустивши повіддя, 2] До узбережжя евбейського, врешті, до Кум допливає. 3] Судна носами до моря звернулись, і міцно зубами 4] їх якорі прикріпляли, а до узбережжя пристали 5] Круглі корми. На берег Гесперії юні загони 6] Спритно зіскакують. Сім’я вогненне одні добувають, 7] Сховане в жилах камінних, ті — дерево тягнуть із лісу, — 8] Звірів криївки густі, а ті — воду знаходять джерельну. 9] А благочесний Еней до вершин, де владарить над нами 10] Бог Аполлон, іде далі в велику печеру, в таємне 11] Лігво страшної Сівілли, великого духа якої 12] Й серце делійський віщун наповняє натхненням, майбутнє 13] Їй відкриває. В гай Трівії, в дім золотий вони входять. 14] Є така вість, що Дедал, утікаючи з царства Міноса, 15] Зваживсь плисти у повітрі на крилах прудких і в дорозі 16] Тій незвичайній заплив аж до Арктів холодних, і, врешті, 17] Легко осів на Халкідськім узгір’ї. І тут, де уперше 18] Твердо вчув землю, весла крилаті приніс він у жертву, 19] Фебе, тобі і храм спорудив величавий. В притворі — 20] Смерть Андрогея, а далі покара, яку Кекропіди 21] Змушені мати — давати (о горе!) сім діток щороку[172]. 22] Урна на жереби є там. Навпроти здіймається вгору 23] З моря кносійська земля[173]. Любов до бика тут жахлива, 24] І Пасіфая, і ложе таємне, і змішані роди. 25] Далі двоббразний вид Мінотавра[174] стояв тут — кохання 26] Грішного слід. Тут подвиг той славний — будова і ходи 27] [175]Плутані і нерозв’язні блукання. Але ж і Дедал вже 28] Зглянувсь на щире кохання царевої доньки й зрадливі 29] Ходи таємні у замку відкрив, показавши, де вихід 30] Ниткою[176]. Частку велику, Ікаре, ти в творі такому 31] Мав би, якби лише смуток дозволив. Твої він пригоди 32] Вирізьбить пробував двічі у золоті, й двічі у батька 33] Падали руки. І далі дивились би так, та вернувся 34] Посланий перше Ахат, а з ним Феба і Трівії жриця, 35] І лавка дочка Деїфоба, що так до царя промовляла: 36] «Ні, не таких тепер час вимагає оглядин, нам треба 37] Семеро з стада волів, які дотепер не впрягались, 38] Тут заколоти й овечок за звичаєм вибраних стільки ж». 39] Так наказала Енеєві. Не зволікавши й хвилини, 40] Жертву за словом її приносять мужі невідкладно, 41] Й тевкрів запрошує жриця ввійти до високого храму. 42] Витято в схилі високої скелі печеру велику; 43] То туди входів широких веде і воріт сто, а звідти 44] Стільки ж іде голосів у той час, як Сівілла пророчить. 45] От до порога прийшли, а діва: «Пора запитати 46] Долю нам, — каже, — свою, то ж бог ось, сам бог тут». Це мовить 47] Перед дверима, і раптом обличчя й весь вигляд змінився, 48] Коси розвіялись в неї, а груди здіймаються, й серце 49] Диким набрякло шаленством, і більша здається, і голос 50] В неї нелюдський. Овіяна силою близького бога, — 51] «Щось забарився ти, — каже, — троянче Енею, з обітом 52] І молитвами? Все баришся ти? Раніш не відкриють 53] Уст своїх віщих двері великого храму». Сказала 54] Й змовкла, а тевкрів, немов у гарячці, усіх затрусило, 55] Й цар їх із дна свого серця таке посилає благання: 56] «Фебе, ти завжди в біді до троянців бував милосердний, 57] Ти і дарданську стрілу напутив[177], і Парісові руки 58] На Еакідове тіло; мене по морях розмаїтих 59] Вів ти, які величезні простори земель обмивають; 60] В дальнім Массільськім краю і в полях, що до Сірт простяглися, 61] До берегів італійських тікаючих все ж ми дістались. 62] Хай же недоля троянська не далі за нами йде слідом! 63] [178]Ви ж, о богове й богині, всі разом, яким на заваді 64] Був Іліон, була слава дарданська немилою, згляньтесь 65] Ви над пергамським народом ласкаво. І ти, найсвятіша 66] Віщая діво, що знаєш майбутнє, — не царства прошу я, 67] Що не належить мені, — дай в Лації тевкрам притулок, 68] Трої богам і пенатам, що гнані блукають. Збудую 69] Фебові й Трівії з чистого мармуру храм і святкові 70] Дні встановлю та їх іменем Феба назву я. Й на тебе 71] [179]Захисток жде величавий в державі моїй, де я віщі 72] Книги твої загадкові пророцтва, моєму народу 73] Дані, складу і тобі, о мати, мужів присвячу я 74] Вибраних. Лиш не давай на листочках свої ворожби нам[180] , 75] Щоб не летіли розкидані, буйним вітрам на забаву; 76] Дай нам пророцтво сама, я благаю». І мову урвав він. 77] Та у печері віщунка, іще не приборкана Фебом, 78] В шалі бушуючи, пробує, чи не удасться позбутись 79] Бога великого з серця. Та бог тим більше уста їй 
