Енеїда

149] Всі розійшлися вони, щоб розвідать про місто, і людність,
150] І береги та кордони. Тут багна потоку Нуміка,
151] Там — ріка Тібр, а там он — хоробрих латинців оселі.
152] Син Анхісів тоді щонайкращих із кожного стану
153] Сто посланців вибирає і шле їх у царське достойне
154] Місто; у кожного віття Паллади[243] в руках, щоб цареві
155] Щедрі дари принесли і щоб миру для тевкрів просили.
156] Не зволікають вони, й за наказом спішать, і в дорогу
157] Швидко рушають. А сам він ровом значить неглибоким,
158] [244]Де буде мур, укріпляє те місце і першу оселю
159] На узбережжі, мов табір воєнний, оточує валом
160] І частоколом. Вже шлях юнаки проверстали, вже бачать
161] Вежі латинські й високі покрівлі й під мури підходять.
162] Тут перед городом хлопці і підлітки юні виводять
163] Герці на конях, здіймаючи куряву, мчать в колісницях,
164] Ратища кидають спритно рукою, й стріляють, нап’явши
165] Луки тугі, — так змагались у бігу вони і в борінні.
166] Вершник в той час на коні прискакав і старому цареві
167] Вістку до вух його власних доносить, що йдуть якісь люди,
168] Велетні ростом, в невиданім вбранні. А той до господи
169] Каже їх кликать і сам на прадіднім троні сідає
170] В самій середині замку. Велична то й славна будова —
171] Вгору її сто колон піднімало у верхньому місті, —
172] Піка Лаврентського дім той острах навколо наводив
173] Лісом, в якому стояв, і суворістю давніх обрядів.
174] Звичай царям тут наказував берло й різки переймати,
175] Тут був і храм для нарад і також для бенкетів святкових.
176] Над баранами жертовними тут при столах засідали
177] Радні. І предків прадавніх чергою тут різьби стояли
178] З кедру старого: Італ і Сабін, виноградарів батько,
179] Серп він кривий зберігає; старенький Сатурн і дволика
180] Януса статуя; всі у підсінні стояли; були тут
181] Предки й інші із царського роду, що Марсові рани
182] За батьківщину колись прийняли у воєнних походах.
183] І на одвірках святих тут багато навішано зброї —
184] Тут і здобуті вози, і сокири висять лукуваті,
185] Там і шоломів чуби, і воріт величезні запори,
186] Висять там стріли й щити, і ростри[245] там, вирвані з суден.
187] Пік, отой витязь комонний із загнутим берлом Квіріна,
188] Теж там сидів, коротеньку трабею[246] свою підв’язавши,
189] Щит він держав у лівиці; його ж то коханка Цірцея,
190] З пристрасті шалом охоплена, з золота різкою ткнула
191] Й, чарами в птаха змінивши[247], посипала барвами крила.
192] Ось у такому-то храмі богів цар Латин, на престолі
193] Батьківськім сівши, тевкрів до себе у храм закликає;
194] Як увійшли, то він перший спокійно почав говорити:

195] «Гей, дарданці, скажіть (ми ж бо знаємо рід ваш і місто
196] Й чули про вас, що ви шлях свій сюди спрямували), чого ви
197] Хочете? Що за потреба у вас і що вам хибує,
198] Що до Авзонського берега перепливли ви на суднах
199] Стільки шляхів темно-синіх? Чи, може, зблудили, чи гнали
200] Вас буревії, що їх мореплавцям доводиться часто
201] В морі терпіти, й на берег цієї ріки ви тут вийшли
202] Й сіли у пристані? Не уникайте гостини у мене,
203] Не забувайте, що ми, латиняни із роду Сатурна,
204] Держимось правди не з примусу тільки оков і законів,
205] А добровільно додержуєм звичаїв древнього бога.
206] Я пам’ятаю (з літами забулось!), старі ще аврунки
207] Так говорили, що, в цій ось країні Дардані народившись,
208] Аж до фрігійської Іди і в Самос фракійський потрапив,
209] Що Самофракія зветься. Й його, що з тірренського міста
210] Вийшов, з Коріта, на трон свій взяла золотиста оселя
211] В зорянім небі й олтар його збільшує божу громаду».

212] Так він промовив, а Іліоней йому в відповідь каже:
213] «Царю, уславлений Фавнів потомку, ні чорнії бурі
214] Нас не пригнали на хвилях, не змусили в вашу країну
215] Вийти; ні зорі, ані узбережжя ці не обманули:
216] Власним бажанням, з охотою в серці прийшли ми в це місто,
217] Вигнані із найславнішого царства, яке коли-небудь
218] Бачило сонце, йдучи із найдальшого краю Олімпу.
219] Родові тому почин дав Юпітер, і молодь дарданська
220] Зве його дідом своїм; із того найвищого роду
221] Й цар наш троянський Еней, що прислав до твоїх нас порогів.
222] Буря, яка із суворих зірвавшись Мікен[248], прошуміла
223] Понад полями ідайськими, й як два світи — європейський
224] І азіатський, приведені долею, в спорі зустрілись, —
225] Чули про те навіть ті, що, далекії землі обнявши,
226] Їх океан відділяє, і навіть всі ті, що широкий
227] Пояс палючого сонця[249] від інших країв чотирьох їх
228] Відгородив посередині. Стільки того вже потопу
229] Ми у безмежному морі проїхали! Просим малого
230] Рідним пенатам притулку і тихого берега моря,
231] Просим води і повітря, що всім це дається. Державі
232] Не принесем ми ганьби, й не мала буде вам з того слава,
233] Не пропаде за добро вам подяка; в авзонців не буде
234] Жалю від того, що Трою до лона свого пригорнули.
235] Клятву на долю Енея даю й на правицю могутню,
236] Чи хто у вірності знає її, чи у збройнім змаганні;