405] Гонить Аллекто й підстьобує всюди в нестямі вакханській.406] Бачивши, що роз’ятрила вона для початку вже досить407] Шал і весь задум в Латина, весь дім докорінно змінила,408] Зразу ж похмура богиня відціль полетіла на чорних409] Крилах до мурів рутула відважного[263]. Місто це, кажуть,410] Там заснувала Даная колись для потомків Акріса,411] Загнана Нотом бурхливим туди. Цю місцевість Ардея412] Предки назвали колись (та й понині преславна ця назва413] Ще залишилась — Ардея, але прогула її слава).414] Тут у високих покоях спокійно спав Турн серед ночі415] Темної; в час той Аллекто жахливий відкинула вигляд416] Й фурії постать, а образ бабусі прибрала: зорала417] Зморшками шкіру чола препоганого, сивим волоссям418] Голову вкрила й святними стрічками та віттям оливним, —419] Зовсім Каліба стара, ота жриця у храмі Юнони.420] Так юнакові з явилась вона і мовить до нього:421] «Турне, чи стерпиш, що стільки старання твого йде надармо,422] Що поселенцям дарданським державу твою відступають?423] Подруги цар відмовляє і віна того, що ти кров’ю424] Сам заслужив, на чужині шукають наслідника трону.425] Ну ж бо, осміяний, нині іди в небезпеку невдячну;426] Військо тірренське розбий і мир захисти для латинян.427] Мовити все це тобі, коли ти серед ночі спокійно428] Спатимеш, доня Сатурна всесильна мені наказала.429] Отже, іди і наказуй озброїтись всьому юнацтву,430] З брам вирушать. Бий фрігійських вождів, що на нашій прегарній431] Річці осіли, й мальовані судна їх викури димом.432] Сили небесні могутні велять так, і хай це відчує433] Сам цар Латин, якщо шлюбу не дасть, не дотримає слова, —434] Хай тоді, врешті, він Турна пізнає у сутичці збройній».435] Але сміється з віщунки юнак і так починає436] В відповідь мовити їй: «Що флот там у Тіброві хвилі437] В’їхав, не думай, що це не дійшло ще до мене; страхіття438] Ти не вигадуй, за нас-бо цариця Юнона, спасибі,439] Ще не забула.440] Матінко мила, тебе надаремно журбою проймає441] Старість твоя, що вже цвіль на ній сіла; в ній звітрилась правда442] І неправдиві страхіття боїв між царями виводить443] Перед віщункою. Храму пильнуй і божественних статуй,444] Мир же й війну хай провадять мужі, бо війна — то їх справа!»445] Гнівом скипіла Аллекто від мови такої, й так само446] І юнака, що сказав це, тремтіння якесь охопило,447] Й лудою очі зайшли, бо вужами стома засичала448] Грізно Ерінія й стало жахливим у неї обличчя.449] Дико поводить очима огнистими, не допускає450] Й слова, а він — і хоче, й не зважиться щось їй сказати, —451] Двох вона змій із своєї коси навертає на нього,452] Ляска бичем і ротом розлюченим так промовляє:453] «Так, поросла вже я мохом, мене, вже безплідну для правди,454] Старість лякає страхіттям пустим боротьби між царями.455] Зваж-бо на те: із оселі жахливих сестер я приходжу,456] Війни й загибель несу я в руці».457] Мовила так і кинула враз в юнака смолоскипом,458] Й чорна, в диму, головешка на грудях його опинилась.459] Острах великий зірвав йому сон, і все тіло, і кості460] Дрож охопив, і піт з нього всього потоком полився.461] «Зброї!» — кричить він безтямно і зброї шукає у домі462] І біля ложа; обняв його шал до заліза і з гнівом463] Лють войовнича. Отак, мов багаття тріскуче із хмизу464] Хтось під кип’ячий казан підмостив, і окріп закипає,465] Весь аж клекоче від жару, здіймається паром бурхливим,466] Піною плине й струмками випорскує високо вгору,467] Впину воді вже нема, і дим виривається чорний.468] От він вождям юнаків на Латина-царя йти походом469] Заповідає, бо зірвано мир. Каже зброю ладнати470] В захист Італії, з меж її ворога вигнать і разом471] Тевкрів здолати й латинів. Сказав це й богам помолився,472] І один одного стали рутули до зброї гукати.473] Постать велична та юність палка одного з них чарує,474] Іншого — предки царя, тих — у подвигах славних правиця.475] Поки ще Турн рутулів запалює духом хоробрим,476] Вже поміж тевкрів майнула Аллекто на крилах стігійських.477] Іншого хисту вжила вона й місця. Простежила пильно,478] Де уродливий Іул понад берегом сіті на звірів479] Ставив і гнався за ними. І тут Коцітова діва480] Наглу скаженість собакам прищеплює й запахом знаним481] Дражнить їм нюх, щоб за оленем гнались завзято. Була це482] Перша причина всіх бід, що серця того люду сільського483] Жаром війни запалила. Був олень величного зросту,484] й роги він мав величезні. Від вимені в матері взявши,485] Тіррові хлопці плекали його, та й Тірр сам, їх батько, —486] Мав-бо в опіці він череди царські і ниви розлогі.
