Енеїда

237] Нас вже просило багато племен і народів з’єднатись
238] З ними. Тож нас, що приходимо з віттями миру й з благанням,
239] Не легковаж, бо воля богів нам казала шукати
240] Вашого краю і вас, адже звідси Дардан наш походить.
241] Він-бо нас кличе сюди, й Аполлон премогутнім наказом
242] Нас завертає до Тібру тірренського й течій священних
243] Річки Нуміка. Еней, окрім цього, дає в подарунок
244] Давнього рештки багатства, з пожежі врятовані в Трої.
245] Злотом цим батько Анхіс жертовні творив узливання;
246] Це ось був одяг Пріама тоді, як збирав він народ свій
247] І по закону судив; і жезл, і свята ця тіара,
248] Й шати — це праця жінок іліонських».

249] Вражений Іліонея словами, Латин задивився
250] В землю і, голову низько схиливши, сидів непорушний,
251] Тільки очима поводив. Не так гаптування багряні
252] Серце ворушать чи берло Пріама, як думкою важить
253] Він на одруження доньки й весілля, бо душу тривожить
254] Фавна старого віщання: чи це саме зять той, якого
255] Доля судила, з чужої країни? його вона кличе,
256] Щоб царювати тут спільно, від нього в майбутньому піде
257] Славне хоробрістю в війнах потомство, яке завоює
258] Силою світ весь. Нарешті, він радісно мовив: «Богове
259] Хай пособляють цим нашим починам та провістям їхнім.
260] Дасться, троянче, тобі, чого хочеш, дари я приймаю.
261] Ані в Латиновім царстві врожаю багатого поля
262] Вам не забракне, ні статків троянських. А щодо Енея,
263] То як до нас його тягне так дуже, як хоче дружити
264] І називатись союзником нашим, то сам нехай прийде,
265] Перед лицем свого друга тут стати нехай не боїться.
266] Буде це в мене порукою дружби — стиснути правицю
267] Царську; а ви, з свого боку, мої передайте умови:
268] Є в мене донька, що вийти їй заміж у нашім народі
269] Не дозволяють оракули віщі та чуда небесні,
270] Бачені часто, але провіщають, що з краю чужого
271] Зять завітає, — таке от судилося краю латинців, —
272] Кровним спорідненням наше ім’я до зірок піднесе він.
273] Доля на зятя мого його кличе, мені так здається,
274] І, якщо правду нам розум говорить, цього я бажаю».

275] Каже так батько і коні найкращі з усіх вибирає
276] (Разом три сотні блискучих стояло при яслах високих).
277] Зараз велів привести бистроногих і тевкрам роздати,
278] Вкритих попонами, шитими пурпуром; з грудей звисали
279] Тороки з золота; в золото вбрані, зубами червоне
280] Золото гризли. А повіз, в два коні запряжений, дав він
281] В дар для Енея, що сам не з’явився; небесного роду
282] Коні[250] були ті, із ніздрів їх полум’я било, від тих ще
283] Пражеребців, що їх помісь лукава Кіркея плекала,
284] Нишком підвівши кобилу, як батько не бачив. З дарами
285] Цими і з добрим завітом Латина вернулись енейці
286] Гордо на конях баских і мир привезли із собою.

287] [251]Саме із Аргоса, з міста Інаха, верталась сувора
288] Жінка Юпітера[252] й, легким повітрям тоді проїздивши,
289] Бачить Енея веселого, з ним же і флот весь дарданський
290] З-понад Пахіну сікульського; там і доми вже будують,
291] На суходолі уже осідають, покинувши судна.
292] Вражена болем колючим, спинилась вона, головою
293] Журно хитаючи, й мова така потекла з її серця:
294] «Гей, це ненависне кодло, ця доля фрігійська, що нашій
295] Долі стає на путі! Не могли на рівнині Сігейській[253]
296] Трупом лягти? Чи оточених їх не могли полонити?
297] Троя й в пожарі мужів не спалила? Крізь січу й вогненне
298] Море знайшли вони шлях. І чи маю я вірить, що, врешті,
299] Втомлена воля моя вже зломилась, насичена злістю?
300] Я вже спочила? О ні, навпаки, втікачів я гонила
301] З рідного краю по хвилях ворожих, чинила у морі
302] Опір вигнанцям. Всі сили і неба, і моря на тевкрах
303] Вже знемоглися. Чим Сірти, і Сцілла, й глибини Харібди
304] Допомогли? Вже в бажанім ховаються Тібровім лоні,
305] Море і я не страшні їм? Спромігся ж бо Марс[254] таки знизить
306] Плем’я могутнє лапітів; сам батько богів на поталу
307] [255]Гніву Діани старий Калідон передав; а який же
308] Злочин зробили лапіти або Калідон? Я ж, могутня
309] Жінка Юпітера, не обминула нічого, нещасна
310] Зважилась я на все те, що могла, та Еней — переможець.
311] Якщо не досить у мене є сил, то де б не знайшла їх —
312] Не завагаюсь. Якщо прихилити не можу небесних,
313] То Ахеронт попрошу. Хай його від Латинського царства
314] Втримать не можна, й судилась Енею Лавінія жінка, —
315] Можна ж задержати й хоч відтягнуть ці важливі події.
316] Зовсім-бо знищити можна в обох цих царів їх народи.
317] Зять тоді з тестем нехай вже цією ціною зійдуться.
318] Приданим буде, дівчино, твоїм кров троянська й рутульська;
319] Свахою буде Беллона. Бо то ж не лише Кіссеїда[256],
320] Факелом бувши вагітна, шлюбну пожежу вродила.
321] Ні, і Венерин такий самий плід; ще Паріс буде другий,
322] Знов смолоскипи весільні жалобою будуть Пергаму».