Енеїда

737] На саррастійські народи високу простяг свою владу
738] І на рівнину, що зрошує Сарн, і на тих, що осіли
739] В Руфрах, в Батулі, і що обробляють поля келемнійські,
740] Й що доглядають їх мури рясної від яблук Абелли;
741] Кидати звикли списами вони за звичаєм тевтонським,
742] На головах своїх носять із корка пошиті шоломи,
743] Міддю їх сяють щити, і мечі їх виблискують мідні.

744] Нерси гірськії до бою й тебе посилають, Уфенте,
745] Знаного славою й щастям, яке ти в боях здобуваєш.
746] А особливо суворий народ, призвичаєний в частих
747] Ловах лісних, там екви на землях твердих проживають;
748] В зброї вони обробляють ріллю й нову здобичу завжди
749] Люблять шукати собі і жити лише із грабунку.
750] Жрець маррувіиського люду прийшов, свій шолом уквітчавши
751] Віттям маслини плідної, — Архіппа-царя повелінням.
752] Був це Умброн наймужніший, на гідр із диханням їх згубним
753] Та на все гаддя сон він наводив, співаючи пісню,
754] Й дотиком рук заспокоював лють їх; своїм він умінням
755] Рани укусів їх гоїв. Та рани від списів дарданських
756] Гоїти він не умів; отож не могли врятувати
757] Рани його ані спів той, що сон навіває, ні зела,
758] Зірвані в горах Марсійських. Тому за тобою із жалю
759] Й гай ангіційський ридав, і криштальні ридали Фуціну
760] Хвилі, і чисті ридали озера.

761] Вийшов до бою і син Іпполіта, у битвах прегарний,
762] Вірбій, — його-бо ставного Аріція мати послала,
763] На узбережжі вологім в Егерії гаю зростивши,
764] Там, де стоїть багатий Діани олтар миротворний.
765] Ходить-бо чутка така, що коли Іпполіт той загинув,
766] Підступом мачухи, й батькове кров’ю омивши прокляття, —
767] Бо розірвали його розполохані коні, — то знову
768] Він повернувся під зорі високі, в небесне повітря, —
769] Зела Пеона[271] з любов’ю Діани його воскресили.
770] Батько розгнівавсь тоді всемогутній, що хтось з-поміж смертних
771] Вийти посмів із підземної пітьми до світла живого,
772] Громом скидає його він у Стіксові хвилі, хто сином
773] Фебовим був і винайшов ліків вигойну властивість.
774] А Іпполіта сховала в криївці таємній ласкава
775] Трівія й потім послала його до гаїв Егерії, —
776] Нишком, під зміненим іменем Вірбія він проживав там.
777] Ось від священних гаїв і від Трівії храму вигонять
778] Коней роговокопитих, бо ті юнака й колісницю
779] На узбережжі розбили, морської злякавшись потвори.
780] Кіньми баскими не гірше і син його їздить по полю.
781] Тим-то на повозі він і тепер на війну поспішає.

782] Поміж найпершими видно і зростом величного Турна,
783] Як він красується зброєю й всіх переріс головою.
784] В нього високий шолом із гребнем потрійним і чубом,
785] Зверху ж Хімера, що зяє із пащі вогнем, наче Етна.
786] Тим вона більш гримотить і полум’ям грізним жахає,
787] Чим од пролитої крові палає завзятіше битва.
788] Щит же гладенький Іо золота прикрасила, піднявши
789] Високо роги, вже шерстю покрита, вже зовсім телиця, —
790] Образ величний, і Аргус там, дівчини страж, і старенький
791] Батько Інах[272], що ріку проливає з різьбленої урни.
792] Ратників хмара за ним виступає, по цілому полю
793] Тиснеться військо, укрите щитами; й аргійське юнацтво,
794] Є і аврунків громада, й рутули, й старії сікани,
795] Тут і сакранські ряди, і з Лабіка мальована зброя;
796] Й ті, що посіли твої, Тіберіне, луги і Нуміка
797] Берег святий, ті, що крають рутульські верхи лемешами
798] Й пагір Кіркейських простори, й мужі з тих лугів, що над ними
799] Анксур Юпітер владар, і Феронія в гаї зеленім
800] Радо живе, й відтіля, де чорні свої розливає
801] Багна Сатура, і звідти, де Уфенса хвилі холодні
802] Шляху шукають в найглибших долинах і в море впадають.

803] Крім цих усіх прибула ще із племені вольсків Камілла,
804] Вершників рать привела вона й міддю блискучі загони.
805] От войовниця! Ані до ткання-бо у неї не звикли
806] Руки жіночі, ані до куделі Мінерви, натомість
807] Дівчина добре уміла терпіти тяжкі невигоди
808] В битвах жорстоких і навіть з вітрами іти в перегони.
809] Легко по нивах, над засівом повним, верхом понад зелень
810] Бігла, і ніжного колосу в бігу вона не ламала.
811] Чи у відкритому морі, ступивши на хвилі високі,
812] Вільно по них пролітала і стіп собі в них не мочила.
813] В подиві молодь і юрби жіноцтва навкруг надбігають
814] З хат і полів і дивляться, як вона йде, аж роти всі
815] Пороззявляли, як пурпур цариці вкриває їй плечі,
816] Фібула[273] з золота коси скріпляє, як носить лікійський
817] Свій сагайдак вона й мирт із загостреним вістрям пастуший[274] .