Енеїда

463] Геть увесь страх, бо ця слава і нам іще стане в пригоді».
464] Так промовляє й безплідні малюнки ті оком голубить,
465] Тяжко зітхає й сльозами рясними вмиває обличчя.

466] Бачить тут, як у боях колись там, під Пергамом, бувало;
467] Там он, бач, греки тікають, а молодь троянська жене їх;
468] Там — своїм повозом гонить фрігійців Ахілл шоломистий.
469] Ось недалеко і Резові шатра під білим брезентом
470] Він розпізнав і заплакав. Ті шатра жахливо спустошив
471] Крові жадливий Тідід, проникши до них, коли першим
472] Сном всі заснули; ввів коней вогнистих він в табір раніше,
473] Ніж напились вони з Ксанту й скубнули троянської паші.
474] В другому місці було, як Троїл утікає, як кинув
475] Зброю, сердешний хлопчина, — боєць, що Ахіллові рівний!
476] Коні тікать почали, а він навзнаки на порожнім
477] Повозі й віжки тримає. На шию опало волосся
478] Й пил замітає, і землю скородить оберненим списом.
479] А одночасно троянські жінки йдуть до храму Паллади,
480] Їм неприхильної, й одіж несуть; в них розплетені коси,
481] Сум на обличчях, покора, й долонями б’ють себе в груди;
482] Та відвернулась богиня і очі спустила додолу.
483] Гектора тричі довкола ілійського муру волочить,
484] Тіло бездушне Ахілл продає там, на золото важить.
485] Тут вже риданням гірким заридав він із самого серця,
486] Зброю побачивши всю, і повіз, і другове тіло.
487] Бачить Пріама, як руки беззбройні в благанні ламає.
488] Між старшиною ахейців себе він пізнав після того,
489] Й сходи бійців, і чорного Мемнона військо. А далі
490] Пентесілея приводить ряди амазонок; мов місяць
491] Їхні щити; вона в шалі, завзяттям між тисяч палає,
492] Золототканою груди відкриті вона підв’язала
493] Пов’яззю, — діва, а битись готова з мужами нарівні.

494] Все це здавалось Енею дарданському подиву гідним,
495] Аж занімів він, у місце одно свої втупивши очі.
496] Входить до храму цариця краси неземної Дідона:
497] Першою йде, супроводжена почтом великим юнацтва.
498] Наче уздовж узбережжя Евроту або на верхів’ях
499] Кінту Діана виводить танки, а за нею юрбою
500] Линуть відціль і відтіль ореади, вона ж через плечі
501] Свій сагайдак перекине, йдучи, і поставою юних
502] Всіх перевищить богинь, аж Латоні безмовною млостю
503] Серце вмліває. Так виглядала й Дідона, так само
504] Весело серед юрби виступала, — над царством майбутнім
505] Працю сама доглядала. Сіла у храмі[26] потому,
506] Коло дверей, на високім престолі, опершись, довкола ж
507] Варта у зброї. Судила, закони давала, ділила
508] Нарівно праці тягар або жереб веліла тягнути.

509] Друзів тут раптом бачить Еней, що в великій надходять
510] Гурмі: Антея, Сергеста, Клоанта хороброго й інших.
511] Бачить він тевкрів, що вихор розвіяв їх чорний по морю
512] І по чужих узбережжях, далеких краях порозносив.
513] Аж остовпів він і сам, і Ахат з ним зі страху і втіхи;
514] Дуже хотілось їм руки з’єднати, але невідомі
515] Речі гнітили їм страхом серця. Отож непомітно,
516] В хмару велику повиті, розвідати вийшли, яка ж бо
517] Доля спіткала мужів, де їх флот, при якім узбережжі,
518] Що їх сюди привело; бо з усіх кораблів наближались
519] Вибрані, й ласки благали, й до Храму ішли гомінливо.

520] А як вони, увійшовши, змогли говорить особисто,
521] Іліоней, найстаріший, спокійно почав промовляти:
522] «О володарко, якій дав Юпітер нове збудувати
523] Місто й дав силу по правді народами гордими править, —
524] Просим тебе, нещасливі троянці, розігнані вітром
525] В хланях морських, відверни ти од суден цих полум’я згубне,
526] Люд пощади наш побожний і зглянься на нашу недолю.
527] Ми не прийшли ні залізами нищить лівійських пенатів,
528] Ні грабувати зухвало й до берега зносити здобич;
529] Зовсім ми іншої вдачі, пихи у побитих немає.
530] Є десь країна далека, Гесперія зветься у греків,
531] Давня країна, родючістю й зброєю сильна й могутня.
532] Жив енотрійський там люд, а нині Італії назву,
533] Кажуть, од ймення вождя свого внуки дали тій країні.
534] [27]Ми туди їхали. —
535] І Оріон хмаровшнии неждано, здіймаючи хвилі,
536] Нас на мілини закинув безвихідні, австрам нестримним
537] Дав на поталу, по хвилях бурхливих і скелях розвіяв
538] Непрохідних. Лише жменька мала нас дісталася якось
539] Вашого берега. Що за народ тут тепер проживає?
540] Що за країна така, що варварські звичаї терпить?
541] Нас не пускають на берег піщаний, за зброю беруться,
542] Вийти на землю боронять. Як люди й їх сила не мають
543] Шани у вас, пом’яніть хоч богів, які правду й неправду
544] Знають. Еней був наш цар; не було в нас правішого мужа,
545] Ні побожнішого й вищого в війнах і в справі військовій.